УІНП презентував відеоролик о 75-річчя найбільшого бою УПА. ВІДЕО

75 років тому, 21-27 квітня 1944 року, в урочищі Гурби відбулися найбільші бої УПА. Проти близько п‘яти тисяч повстанців радянська окупаційна влада кинула від 15 до 30 тисяч НКВДистів.

У відео знявся останній живий учасник бою під Гурбами, 94-річний Василь Кирилюк із Рівного.

До відзначення 75-ї річниці бою під Гурбами Український інститут національної пам’яті спільно з продакшн "Bober studio" презентували соціальний відеоролик.
 
"Бій під Гурбами - символ незламності УПА. Сили НКВД, яких було в кілька разів більше, мали тут остаточно розгромити повстанців. Але їм не вдалося зробити це. Вояки УПА прорвалися з оточення, повстанський рух продовжив боротьбу за свободу, яка тривала ще понад 10 років. Вони - добрий приклад для нинішніх захисників незалежності", - вважає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Також в ролику знялися доброволець батальйону Кульчицького, учасник АТО 2014-2016 років Володимир Баланович та пластун станиці Здолбунів Данило Бойкович.
"Ми хотіли показати зв’язок поколінь захисників України, яким знову доводиться братися за зброю, бо ворог не змінився. І перемагати в, здавалося б, безвихідних ситуаціях. Я рада, що ми всі познайомилися і поспілкувалися з Василем Макаровичем Кирилюком. Це – голос історії, який важливо слухати не лише розумом, але й серцем", - говорить режисерка кліпу Діана Горда.

Завантажити ролик у високій якості можна тут.

ДОВІДКА:

21-27 квітня 1944 року в урочищі Гурби на Рівненщині розгорнулося найбільше протистояння Внутрішніх військ НКВД та загонів УПА.

У квітні 1944-го розвідка НКВД помітила велику концентрацію повстанських підрозділів у Кременецьких лісах. 21 квітня чотири бригади Внутрішніх військ і кавалерійський полк за підтримки танків і штурмових літаків взяли ліс у кільце. В оточенні опинилося шість куренів УПА і велике з’єднання "Холодний Яр".
Крім того, в лісі переховувалися цивільні, які втікали від радянських репресій або були мобілізовані до повстанських лав (біля тисячі осіб). Повстанці вирили окопи й облаштували позиційну оборону за фронтовою тактикою (в умовах партизанської війни це було явищем винятковим).

У ході операції відбулося 26 зіткнень підрозділів УПА з Внутрішніми військами. Деякі бої тривали по 8 – 11 годин. Найбільший стався під Гурбами 24 квітня, коли близько трьох тисяч повстанців опинилися в оточенні 15–30 тисяч радянських солдатів. Командувач силами повстанців Петро Олійник ("Роман", "Еней") дав наказ на прорив. Попри чисельну перевагу ворога вояки УПА вирвалися з пастки. В боях загинуло до 400 повстанців та кілька сотень енкаведистів.

Нині на місці найбільшого бою УПА діє Меморіальний комплекс "Героям Гурбинської битви".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.