УІНП презентував відеоролик о 75-річчя найбільшого бою УПА. ВІДЕО

75 років тому, 21-27 квітня 1944 року, в урочищі Гурби відбулися найбільші бої УПА. Проти близько п‘яти тисяч повстанців радянська окупаційна влада кинула від 15 до 30 тисяч НКВДистів.

У відео знявся останній живий учасник бою під Гурбами, 94-річний Василь Кирилюк із Рівного.

До відзначення 75-ї річниці бою під Гурбами Український інститут національної пам’яті спільно з продакшн "Bober studio" презентували соціальний відеоролик.
 
"Бій під Гурбами - символ незламності УПА. Сили НКВД, яких було в кілька разів більше, мали тут остаточно розгромити повстанців. Але їм не вдалося зробити це. Вояки УПА прорвалися з оточення, повстанський рух продовжив боротьбу за свободу, яка тривала ще понад 10 років. Вони - добрий приклад для нинішніх захисників незалежності", - вважає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Також в ролику знялися доброволець батальйону Кульчицького, учасник АТО 2014-2016 років Володимир Баланович та пластун станиці Здолбунів Данило Бойкович.
"Ми хотіли показати зв’язок поколінь захисників України, яким знову доводиться братися за зброю, бо ворог не змінився. І перемагати в, здавалося б, безвихідних ситуаціях. Я рада, що ми всі познайомилися і поспілкувалися з Василем Макаровичем Кирилюком. Це – голос історії, який важливо слухати не лише розумом, але й серцем", - говорить режисерка кліпу Діана Горда.

Завантажити ролик у високій якості можна тут.

ДОВІДКА:

21-27 квітня 1944 року в урочищі Гурби на Рівненщині розгорнулося найбільше протистояння Внутрішніх військ НКВД та загонів УПА.

У квітні 1944-го розвідка НКВД помітила велику концентрацію повстанських підрозділів у Кременецьких лісах. 21 квітня чотири бригади Внутрішніх військ і кавалерійський полк за підтримки танків і штурмових літаків взяли ліс у кільце. В оточенні опинилося шість куренів УПА і велике з’єднання "Холодний Яр".
Крім того, в лісі переховувалися цивільні, які втікали від радянських репресій або були мобілізовані до повстанських лав (біля тисячі осіб). Повстанці вирили окопи й облаштували позиційну оборону за фронтовою тактикою (в умовах партизанської війни це було явищем винятковим).

У ході операції відбулося 26 зіткнень підрозділів УПА з Внутрішніми військами. Деякі бої тривали по 8 – 11 годин. Найбільший стався під Гурбами 24 квітня, коли близько трьох тисяч повстанців опинилися в оточенні 15–30 тисяч радянських солдатів. Командувач силами повстанців Петро Олійник ("Роман", "Еней") дав наказ на прорив. Попри чисельну перевагу ворога вояки УПА вирвалися з пастки. В боях загинуло до 400 повстанців та кілька сотень енкаведистів.

Нині на місці найбільшого бою УПА діє Меморіальний комплекс "Героям Гурбинської битви".

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.