In memoriam. Померла чільна діячка ОУН Марія Макогон-Дужа

13 квітня 2019 р. відійшла від нас славної пам’яті Марія Макогон-Дужа.

Про це повідомив на своїй сторінці у Facebook дослідник українського визвольного руху – Микола Посівнич.

 Марія та Петро Дужі

Фото: Музей "Територія Терору"

Народилася 2 лютого 1925 р. у с. Речичани Городоцького р-ну Львівської обл. У 1928 р. переїхала з батьками Теодором і Оксаною до м. Львова. Навчалась у львівській початковій школі ім. М. Шашкевича. У 1937 р. вступила до гімназії Рідна школа Іванни та Іллі Кокорудзів, належала до організації "Сокіл-Батько".

З 1942 р. – член Юнацтва ОУН. У 1944 р. одружилася з хорунжим СБ і надрайоновим референтом СБ ОУН Радехівщини Володимиром Панасом - "Срібним", який загинув у Збройному підпіллі ОУН в 1953 р.

 

Заарештована органами МВД 2.11.1948 р. Перебувала у слідчій тюрмі на Лонцького у Львові. Відповідно до рішення комісії Особливої наради (ОСО "особоє совєщаниє") при МГБ СССР від 08.06.1949 засуджена за ст. 54-1"а" КК УРСР (зрада Батьківщини) та ст. 54-11 (участь у контрреволюційній організації) до 10 років позбавлення волі.

Відбувала покарання в таборах ГУЛАГу на Колимі. Працювала на лісоповалі, де умови утримання і праці були надважкими. "Просила тоді Бога, щоби впасти і щось собі зламати", – пригадувала Марія Дужа. Звільнена у 1956 р. і не отримавши прописки у Львові, у 1957-64 рр. проживала у Воркуті (Комі АРСР).

 

У 1964 р. повернулась до Львова, де в 1965 р. одружилася з колишнім політв'язнем, членом Проводу ОУН Петром Дужим. В 1966 р. закінчила навчання при Центральному статистичному управлінні за спеціальністю бухгалтерський облік.

Виховала двох доньок – Лесю і Мирославу, тішилася появою на світ 5 внуків та 8 правнуків. Була активною громадською діячкою, членкинею Всеукраїнського Братства ветеранів ОУН-УПА і Товариства політв'язнів.

 

Чин похорону відбудеться на Личаківському цвинтарі на полі Почесних поховань 16 квітня.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.