Вийшов збірник листування політичного спадкоємця Симона Петлюри

До 140-річчя від дня народження Андрія Лівицького співробітник Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук Ярослав Файзулін підготував видання "Андрій Лівицький. Листування (1919-1953 роки)".

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

Андрій Лівицький – український державний і громадсько-політичний діяч, правник, член Української Центральної Ради і ЦК Селянської спілки, Голова Ради Народних Міністрів УНР, Голова Директорії УНР та Головний отаман військ УНР після загибелі Симона Петлюри, Президент УНР в екзилі.

 

До книги увійшли 306 листів Андрія Лівицького та його кореспондентів. Зокрема й відомих українських діячів – Симона Петлюри, Ісаака Мазепи, Олександра Шульгіна, Івана Огієнка, Іларіона Косенка, Миколи Шумицького, Яна Токаржевського-Карашевича, Володимира Кедровського й інших.

Усі ці листи були розпорошені по фондах багатьох архівних установ і збиралися упорядником буквально по крупинках. До книги долучилися такі заклади: Центральний державний архів громадських об’єднань України, Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України, Державний архів Полтавської області, Українська бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі, Музей Української революції 1917-1921 років.

 Андрій Лівицький, друга половина 1940-х

Листи, які походять з ГДА СЗР, є ексклюзивом і виділені в окремий розділ, оскільки це досі один із найбільш закритих архівів. Вони друкуються в російському перекладі, тому що збереглися лише перекладені копії листів, які перехопила радянська розвідка.

Абсолютна більшість листів вміщених у виданні, вперше вводяться до наукового обігу.

Вони, зокрема, проливають світло не лише на життя і діяльність одного з українських державних і громадсько-політичних діячів, але й містять чимало інформації про Українську революцію 1917-1921 років, діяльність Державного центру УНР в екзилі, відносини Уряду УНР із західноєвропейськими урядами, становище української політичної еміграції в Польщі, Чехословаччині, Румунії, Франції, суспільно-політичне життя в УСРР і діяльність радянських органів держбезпеки.

Упорядник збірника Ярослав Файзулін відзначає: "Незважаючи на вагоме місце і роль Андрія Лівицького в українській історії, в Україні дотепер не має жодного наукового дослідження монографічного рівня, присвяченого його життю та діяльності. Власне цим виданням ми сподіваємося хоча б до певної міри заповнити цю прогалину в українській історіографії".

Витяги з книжки можна прочитати на сайті УІНП.

Година папуги. «Золотий вересень»

«Ось два пістолети. Коли увірвуться українські бандити, ти застрелиш дітей, а потім застрелишся сама! Пам’ятай: у тебе мають лишитися три набої!» — останню розмову батька і мами семирічний Адам підслухав випадково.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.