Вийшов збірник листування політичного спадкоємця Симона Петлюри

До 140-річчя від дня народження Андрія Лівицького співробітник Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук Ярослав Файзулін підготував видання "Андрій Лівицький. Листування (1919-1953 роки)".

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

Андрій Лівицький – український державний і громадсько-політичний діяч, правник, член Української Центральної Ради і ЦК Селянської спілки, Голова Ради Народних Міністрів УНР, Голова Директорії УНР та Головний отаман військ УНР після загибелі Симона Петлюри, Президент УНР в екзилі.

 

До книги увійшли 306 листів Андрія Лівицького та його кореспондентів. Зокрема й відомих українських діячів – Симона Петлюри, Ісаака Мазепи, Олександра Шульгіна, Івана Огієнка, Іларіона Косенка, Миколи Шумицького, Яна Токаржевського-Карашевича, Володимира Кедровського й інших.

Усі ці листи були розпорошені по фондах багатьох архівних установ і збиралися упорядником буквально по крупинках. До книги долучилися такі заклади: Центральний державний архів громадських об’єднань України, Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України, Державний архів Полтавської області, Українська бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі, Музей Української революції 1917-1921 років.

 Андрій Лівицький, друга половина 1940-х

Листи, які походять з ГДА СЗР, є ексклюзивом і виділені в окремий розділ, оскільки це досі один із найбільш закритих архівів. Вони друкуються в російському перекладі, тому що збереглися лише перекладені копії листів, які перехопила радянська розвідка.

Абсолютна більшість листів вміщених у виданні, вперше вводяться до наукового обігу.

Вони, зокрема, проливають світло не лише на життя і діяльність одного з українських державних і громадсько-політичних діячів, але й містять чимало інформації про Українську революцію 1917-1921 років, діяльність Державного центру УНР в екзилі, відносини Уряду УНР із західноєвропейськими урядами, становище української політичної еміграції в Польщі, Чехословаччині, Румунії, Франції, суспільно-політичне життя в УСРР і діяльність радянських органів держбезпеки.

Упорядник збірника Ярослав Файзулін відзначає: "Незважаючи на вагоме місце і роль Андрія Лівицького в українській історії, в Україні дотепер не має жодного наукового дослідження монографічного рівня, присвяченого його життю та діяльності. Власне цим виданням ми сподіваємося хоча б до певної міри заповнити цю прогалину в українській історіографії".

Витяги з книжки можна прочитати на сайті УІНП.

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.