На Закарпатті реабілітували політв’язня, що відсидів 25 років таборів

На Закарпатті комісія з реабілітації прийняла рішення щодо політв’язня Івана Мирона, який провів 25 років у ГУЛАГу.

Про це повідомляє видання Opinion.

 Фото: Голос Карпат

7 березня, регіональна комісія з реабілітації, яка створена при Закарпатській ОДА, проголосувала за те, щоби направити Національній комісії з реабілітації обґрунтовану пропозицію для визнання реабілітованим Івана Мирона.

Серед вироків Іванові Мирону інкримінували "вчинення терористичних актів", "контрреволюційна й антирадянська діяльність" та "зрада Батьківщини". Оскільки в справі були не тільки політичні, але і суто кримінальна стаття, "бандитизм", через напад на охоронця сільради, Іванові Мирону відмовили в реабілітації вже за часів незалежної України.

При перегляді 1995 року суд вирішив перекваліфікувати справу зі "зради Батьківщині" на "державну зраду", керуючись Кримінальним кодексом 1961 року.

Тему реабілітації Мирона багато разів порушували небайдужі, але тільки з прийняттям закону, що спрощує процедуру реабілітації, це стало можливим. Зараз матеріали й результати розгляду регіональної комісії візьме до уваги Національна комісія з реабілітації, котра прийматиме остаточне рішення. На Закарпатті сподіваються, що це станеться якнайшвидше.

Довідково: Іван Мирон мешкає у гірському селі Росішка, що у Рахівському районі Закарпатської області. У 1950 році молодий вчитель, який вважав радянську владу антинародною та не погоджувався із насильницьким "залученням" до колгоспів і санкціями за проукраїнську діяльність, зокрема ув’язненням земляків, тощо, перейшов у нелегальне становище, відмовившись від призову до армії.

Він став підпільником, увійшов до лав ОУН, працював зв’язковим та виконував інші завдання. Серед них було і те, яке призвело до затримання групи з 18 повстанців у травні 1951-го. Завданням Івана Мирона в акції була участь у захопленні сільради, він забрав зброю в охоронця.

Шістьом із засуджених, серед яких був і Іван Мирон, дали найбільше покарання – 25 років суворого режиму. Такий термін до кінця відбував мало хто: здебільшого в’язні або помирали, або виходили раніше через "зразкову поведінку", співпрацю та внаслідок написання "каяття".

Таке пропонували Іванові Мирону після смерті Сталіна: 1956 року була велика амністія, випускали і політичних в’язнів. Іван Мирон відмовився. "Не написав я покаяння. Нас вчинили на своїй землі рабами. Я цього не прийняв. У чому я винен? Що свою землю і наших людей захищав? То не провина, а честь!" – говорить політв’язень.

І рівно 25 років й один день відбув у таборах Сибіру та Мордовії, відбував покарання з відомими "шістдесятниками", також і з Левком Лук’яненком і братами Горинями. Вийшовши на волю, він оселився у рідній Росішці у батьківській хаті, знайшов роботу кочегара.

9 березня Іванові Мирону виповниться 90 років. У селі готують свято з цієї нагоди.

Читайте також:

Хто буде реабілітований? Роз'яснення щодо нового закону від УІНП

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.