Археологи: у пізньому неоліті біля Стоунхенджу відбувалися величні бенкети

Британські археологи з’ясували, що тисячі років тому в Стоунхенджі відбувалися масові бенкети, на які з'їжджалися мешканці з усієї території Британських островів і навіть із віддалених регіонів Шотландії.

На це відкриття вчених наштовхнули свинячі кістки, які вони розкопали в чотирьох поселеннях епохи пізнього неоліту, розташованих поблизу цього мегаліту, повідомляє українська служба "Бі-Бі-Сі".

Загалом археологи знайшли рештки 131 тварини, вік яких становить біля 4500 років (це 2800—2400 роки до н. е.).

З результатів ізотопного аналізу знайдених кісток випливає, що вони належали свиням, вирощеним у Шотландії, на північному сході Англії, в Західному Уельсі, а також в інших областях Британських островів.

Дослідники ствреджують, що свинина була головною стравою святкового меню, а учасники "застіль" (навіть, які прийшли здалеку) приводили худобу із собою і заколювали для бенкету на місці.

Отже, на думку науковців, це доводить не тільки те, що Стоунхендж був не тільки місцем масового паломництва, а й факт, що люди з навіть найвіддаленіших куточків території сучасної Великої Британії підтримували зв’язки між собою та регулярно подорожували на значні відстані.

"Ці зібрання можна вважати першими культурними заходами, що поєднували всіх мешканців острова, — говорить провідний автор дослідження, професор Кардіффського університету Річард Магвік. — Люди з усіх куточків Британії приїжджали до Стоунхенджу, щоб поласувати їжею, спеціально відібраною і привезеною здалеку".

Як повідомлялося, археологи Університету штату Вашингтон знайшли найдавніший пристрій для татуювань на заході Північної Америки.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.