Порошенко: Мазепа — це український Вашингтон

Президент України Петро Порошенко привітав мешканців Чернігівської області з 350-ю річницею заснування гетьманської резиденції в м. Батурині.

Виступаючи на урочистих заходах у Батурині з цієї нагоди, Порошенко нагадав про роль гетьмана Івана Мазепи в історії України. Тези його виступу наводить офіційний сайт Президента України.

Глава держави наголосив, що саме у Батурині Іван Мазепа творив державу Україну: "Це мала бути прекрасна європейська держава. Недаремно ж гетьман стільки зусиль доклав до будівництва храмів, розвитку культури, мистецтва та освіти".

 Фото: president.gov.ua

Оцюніюючи історичний масштаб постаті гетьмана Мазепи, президент зазначив, що він 22 роки міцною рукою він тримав булаву і поклав край сумнозвісній Руїні.

"Не забуваймо: ще коли Петро І лише рубав вікно до Європи, Україна часів Мазепи ходила туди через двері", — сказав Петро Порошенко.

Водночас, нагадав Порошенко, Російська імперія не шкодувала чорних фарб, аби сптворити образ Мазепи. Проте це тільки допомогло стати йому справжнім символом українського спротиву Росії. Мазепинська ідея, переконаний президент, сприяла відновленню державності України на початку ХХ століття.

Петро Порошенко також зауважив, що гетьман Мазепа був живою людиною зі своїми чеснотами й недоліками, прорахунками та гріхами

"Але наголошую, у вирішальний момент, коли треба було обирати між вірністю чужому монархові чи своїй Вітчизні, між особистим комфортом та ризиком заради майбутнього країни, його вибір, вибір Івана Мазепи був на користь України", — сказав Президент та додав, що навіть "вороги визнавали постать і велич духу Мазепи".

Глава держави порівняв постать гетьмана з Джорджем Вашингтоном, Сімоном Боліваром та Махатмою Ганді.  "Для імперій, яким корилися їхні народи, вони всі були ясно що "зрадниками", а для самих народів – борцями за свободу і незалежність, хоч і йшли до неї різними шляхами. Для народів вони є герої", — сказав Петро Порошенко.

Разом із тим, глава держави закликав усіх зробити висновки з історії зруйнування першої гетьманської столиці з наказу Петра першого в 1708 році: "Батурин – це застереження. Це урок, який ми усі маємо дуже добре вивчити. Бо чвари старшин надзвичайно дорого коштували усьому народу, а найстрашнішу ціну заплатила гетьманська столиця – Батурин".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.