Музей визвольної боротьби в Івано-Франківську одержав елементи форми УГА. ФОТО

Івано-Франківський обласний музей визвольної боротьби імені Степана Бандери презентував нові унікальні експонати – військові атрибути вояка Української Галицької армії. Зубчатку, пружки та нашивку придбали для Музею на аукціоні.

Про це під час презентації поінфомував директор музею Ярослав Коретчук, повідомляє кореспондент Укрінформу.

"Сьогодні в нашому музеї, в рамках проекту "Збережемо історичну пам'ять", представляємо унікальні речі, які пов’язані з історією визвольної боротьби періоду ЗУНР, а саме військові атрибути, які визначали ранг військовиків Української Галицької Армії . Їх придбали на одному з Інтернет-аукціонів. В першу чергу, це - зубчатівка, яка нашивалась на комір, пружки, які нашивались на рукави, і шеврон військового підрозділу з номером 661. …У такий спосіб ми привідкриваємо світло саме військової історії нашого краю, що дає нам можливість зрозуміти перебіг подій 1918-1919 років", – зазначив Коретчук.

Він зауважив, що найбільш імовірно, ці речі належали уродженцю Коломийського району. В УГА, стверджує директор музею, дві пружки нашивались на рукав у випадку, коли військовий був чотарем (або ж чотовим). Тобто, командував підрозділом чисельністю 40-50 вояків.

"Якщо порівняти із сьогоднішніми званнями, то це є старший лейтенант у Збройних силах України. Тобто, людина, яка могла командувати сотнею, або військовою ротою", – зазначив Ярослав Коретчук, додавши, що для науковців нині важливо встановити ім’я та прізвище вояка УГА, якому ці речі належали.

 

Меценати, які придбали військові атрибути УГА для Музею на аукціоні, побажали залишитись неназваними. Також від них є прохання не вказувати ціну, за якою були придбані військові лоти. Відомо лише те, що лоти були виставлені продавцем з Коломийщини.

Втім, вже сьогодні музейники стверджують, що такі речі на аукціонах траплають нечасто. У період радянської влади родини військових УГА намагались не зберігати подібні реліквії, бо це загрожувало для них репресіями. Тому таких військових атрибутів, зауважив Коретчук, досі не можна було побачити в жодному музеї України.

"Сьогодні нам відомо про 4-5 екземплярів таких атрибутів, які зберігаються у приватних колекціях. Ці речі часто скуповують за кордоном попри те, що для їх вивозу необхідно отримати дозвіл", – розповів директор музею.

Проект "Збережемо історичну пам'ять" діє в музеї більше року. Мета – залучити небайдужих українців до поповнення музейних фондів. Завдяки проекту, Івано-Франківському обласному Музею визвольної боротьби імені Степана Бандери вдалося поповнити свою експозицію щонайменше на 15 унікальних експонатів.

 

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.