In memoriam. Помер останній ас – Герой Радянського Союзу за Другу світову

7 березня в Києві помер Іван Селіфонов, останній із льотчиків-винищувачів, який одержав звання Герой Радянського Союзу за подвиги в часи Другої світової війни.

Івану Селіфонову було 96 років. Він народився 23 грудня 1922 року в с. Березовка, нині в Курській області Російської Федерації.

Закінчив Сталінградську військову авіашколу пілотів у 1942 році. Перший бойовий виліт здійснив 25 грудня 1942 року в складі 814-го винищувального авіаційного полку 207-ї винищувальної авіадивізії 3-го змішаного авіакорпусу 17-ї повітряної армії Південно-Західного фрону. Згодом воював на 3-му і 1-му Українських фронтах.

 Іван Селіфонов, грудень 1944 року. Фото: warheroes.ru

Перший літак Люфтваффе Селіфонов збив 12 лютого 1943 року над Слов’янськом, нині Донецької області. Далі брав участь у боях під час битви на Курській дузі, вигнання нацистів з території України — Ворошиловград (Луганськ), Лисичанськ, Сталіно (Донецьк), Харків, Дніпропетровськ (Дніпро), Миколаїв, Одеса, Львів.

У липні 1944 року Селіфонова підвищили до командира авіаційної ланки 106-го гвардійського винищувального авіаційного полку (колишнього 814-го). Ланка Селіфонова в складі розвідувальної ескадрильї брала участь у боях на Сандомирському плацдармі, в Нижньо-Сілезькій, Берлінській і Празькій наступальних операціях.

Протягом 1942—1945 років гвардії старший лейтенант Іван Селіфонов здійснив 357 бойових вильотів, провів 32 повітряні бої та збив 8 літаків супротивника (6 особисто, 2 — в групі).

У складі зведеного полку 1-го Українського фронту льотчик брав участь у параді перемоги на Красній площі в Москві (24 червня 1945 року).

27 червня 1945 року Івану Селіфонову Президія Верховної Ради СРСР присвоїла звання Героя Радянського Союзу.

Після війни продовжив службу в Радянській армії. Вийшов у запас у званні полковника з посади начальника штабу 11-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії Південної групи військ (Угорщина).

Мешкав у Києві, працював у Науково-дослідному інституті Міністерства комунального господарства УРСР. Написав книгу спогадів "Винищувачі йдуть у бій".

 Іван Селіфанов в однострої генерал-майора ЗСУ в останні роки життя. Фото: inter.ua

Окрім орденів Леніна й Золотої зірки Героя Радянського Союзу Селіфонов мав ордени Червоного прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, два ордени Червоної зірки від СРСР та орден Богдана Хмельницького 3-го ступеня від України.

Звання генерал-майора Збройних сил України полковнику Селіфонову надав президент України Віктор Ющенко 5 травня 2008 року

 Іван Селіфонов став прототипом для чоловічої фігури пам'ятника "Люди Перемоги", відкритого 2016 року в Парку Перемоги в Києві (скульптор - Олександр Моргацький). Прототипом жіночого образу стала стала стрілець-радист Ганна Коломійцева. Фото: warspot.ru 

Був членом КПРС (від 1945 року) і КПУ.

Поховали Івана Селіфонова на Байковому кладовищі в Києві. На його честь називається школа в рідному селі.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.