Спецпроект

​Архіви першої міжнародної конференції про Голодомор стали доступні в Інтернеті

Канадські науковці оцифрували архіви симпозіуму 25—26 березня 1983 року в Університеті Квебеку, присвяченого Голодомору 1932—1933 років.

Архів містить відеозаписи виступів, дискусій англійською, французькою та українською мовами, передає Радіо "Свобода".

Його оцифруванням займалася команда вчених з Монреаля, де розташований Університет Квебеку, під керівництвом Юрія Лугового і Зорянни Гриценко-Лугової. За словами Лугового, через недосконалість тодішніх засобів відеозапису, був ризик втрати відеоархіву конференції, який являє вже історичну цінність.

Магнітна плівка, на яку був записаний 14-годинний фільм про конфренцію, дуже крихка, тож науковцям доводилося працювати з нею вкрай обережно.

"Проект реставрації Першого міжнародного симпозіуму, який відбувся 1983 року у Монреалі, надає сучасним дослідникам про Голодомор, унікальний запис ранніх досліджень, проведених науковцями в українській діаспорі. Це був час, коли Радянський Союз заперечував факт Голодомору, архіви були закриті, а ті, хто пережив Великий Голод, боялись про це згадувати", – роз’яснив Радіо Свобода важливість проекту Юрій Луговий.

Стоп-кадр з відеозапису одного із засідань конференції в Монреалі в 1983 році

Онлайн-архіви симпозіуму 1983 року мають посилання на інші сайти, в яких ідеться про історію і вивчення Голодомору. 

Переглянути відеоархів можна на YouTube.

Після оцифрування матеріалів самої конференції (симпозіуму) 1983 року, експерти тепер опрацьовують і записи громадських презентацій, що відбулися тоді.

Окрім того, команда працює над відновленням ранніх інтерв’ю, які записали науковці зі свідками Голодомору, які емігрували до Канади.

ДОВІДКА:

Організаторами конференції в Університеті Квебеку в 1983 році були професор Роман Сербин і доктор Богдан Кравченко за підтримки монреальського Міжуніверситетського центру європейських досліджень (ICES/CIEE).

Відеозапис здійснювала команда з Університету Конкордія, до складу якої тоді входив Юрій Луговий.

"Унікальність конференції полягала в тому, що на ній не лише розглянуто, яким чином Сталін знищував голодом українських селян, але й те, як відбулось нищення українських національних еліт, української церкви, мови, культури – всіх якостей, які зробили українців нацією", – зазначив Сербин у коментарі Радіо "Свобода".

Симпозіум відкривав професор Університету Конкордія Рассел Брін. З ґрунтовною розвідкою причин і наслідків Голодомору виступив дослідник Гарвардського інституту українських студій (США) Джеймс Мейс. У 1986–1990 роках Мейс координував комісію Конгресу США із вивчення голоду 1932–1933 років в Україні.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.