Вінницькі архівісти виставили у відкритий доступ документи часів Директорії

Державний архів Вінницької області представив оцифровані копії архівних документів, які відображають державотворчу діяльність Директорії УНР у Вінниці.

Про це повідомляє видання "День".

 

У матеріалах можна знайти адреси міністерств та відомств, які діяли в місті, перелік законів, циркулярів та розпоряджень Директорії, ухвалених у Вінниці, зокрема "Про місцеві конгреси", "Про землю", "Про реформу судової влади", "Про запровадження в усіх вищих школах лектури українською мовою" тощо.

Ознайомитися з документами можна в режимі в он-лайн. Експозиція розміщена на офіційному сайті закладу в розділі "Документальні виставки" і діятиме два тижні.

За словами головного спеціаліста відділу інформації Державного архіву Вінницької області, кандидата історичних наук Костянтина Завальнюка, у фондах закладу зберігається чимало документів, які відображають державотворчу діяльність українського народу, розповідають про провідників революційного руху.

Для тих, хто любить вивчати історію за персоналіями, представлені документи з підписами творців української державності: Винниченка, Петлюри, Огієнка, Остапенка, Марковича та автобіографія колишнього голови Ради Народних Міністрів УНР Чехівського.

 

"До 100-річчя перебування Директорії у Вінниці, ми вирішили поділитися з вінничанами та усіма, хто досліджує, чи кому цікава наша історія, тими документами, які покликані викликати почуття гордості за свою країну, – розповідає Костянтин Завальнюк.

– Особливо цінні, як на мене, особисті справи вінничан, які були при високих посадах. Наприклад Юхима Щириці, який при уряді Директорії керував освітою. Він сам родом з Черкащини, але викладав у Вінницькій учительському інституції, але в часи революції висунувся на таку посаду.

До речі, під наказом про нього призначення стоїть підпис голови тогочасної Директорії Володимира Винниченка, який на той момент перебував у Вінниці. Після революції Щирицю арештувало місцеве ЧК, а розстріляли в Києві. На жаль, така ж доля чекала більшість вінницьких інтелігентів, які вірили у незалежність України".

Довідково. Директорія перебувала у Вінниці тричі: перший раз у грудні 1918 року, вдруге – з 2 лютого по 6 березня 1919 року, і останній період – з 7 травня і до початку червня 1920 року.

Читайте також:

Центральний османський архів відкрив українським історикам середньовічні реєстри — сходознавець

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.