Facebook змусив музей Женеви прикрити наготу античних статуй

Музею історії і мистецтва в Женеві (Швейцарія) довелося опублікувати фотографії античних статуй з написами «Цензура» на інтимних місцях через заборону Facebook.

Про це повідомляє Бабель.

 Фото: Musées d'art et d'histoire de Genève

За словами прес-секретаря музею Сільві Трелья-Детраз, на сторінці закладу у Facebook планували опублікувати знімок двох статуй для реклами виставки "Цезар і Рона".

Але адміністрація Facebook надіслала листа, в якому вказала, що у статуї Венери Арлезіанської не прикриті груди, а солдат, який символізує перемогу Римської імперії над галльськими племенами, стоїть голим.

У своєму листі соцмережа зазначила, що не дозволяє рекламні пости, в яких присутня нагота, навіть якщо вона не несе сексуального характеру.

"Це, зокрема, стосується і використання наготи для творчих або освітніх цілей", — наводить повідомлення від адміністрації cоцмережі агентство. У результаті фотографії опублікували з написами "Цензура".

Нагадуємо, що наприкінці 2018 року у Facebook запровадили нові правила для контенту про секс. Вони забороняють пошук сексуальних партнерів, чати та листування з сексуальним підтекстом, зображення оголеного тіла, обговорення поз у сексі та сексуальних уподобань.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.