На Вінничині археологи знайшли першу за останні 90 років римську посудину в похованні. ФОТО

На Вінниччині археологи під час розкопок знайшли унікальні артефакти на місці древнього поховання. Зокрема, вперше за 90 років науковці виявили римську бронзову посудину.

Як йдеться в повідомленні Інституту археології Національної академії наук України, яке наводить "Вежа", співробітники співробітниками відділу археології ранніх слов’ян, "Рятівної археологічної служби" ІА НАН України та Національного музею історії України провели розкопки навесні 2018 року біля с. Побережне Вінницької області.

Науковці звернули увагу саме на цю місцевість завдяки повідомленням місцевих мешканців про знахідки речей давньоримської доби.

 

Археологи встановили, що речі походили з території могильника та поселення черняхівської культури, які розташовані біля села. Найбільш цікавими виявилася поховання з бронзовою посудиною римського виробництва.

Поховання здійснене за обрядом трупоспалення, рештки якого залягали на глибині 0,35—0,6 м і займали площу приблизно 0,8 × 1 м. У ямі на дні стояв цілий бронзовий казан. Під казаном розміщувалося щільне скупчення кальцинованих кісток, фрагментів ліпного посуду та уламків виробів із бронзи.

 

Поруч з основним скупченням виявлено уламки кісток, посудин та інших речей. Майже весь вцілілий інвентар було складено в ліпний одноручний кухоль (пряжки, фібула, гребінь, окуття, оплавлене скло та ін.). Кісток у цій посудині не виявилося. Усі предмети із поховання мають сліди сильної дії вогню, фрагментовані та деформовані.

Комплекс з урахуванням особливостей казана, фібули, пряжок, гребеня датований рубежем ІІІ—IV ст., а найбільш ймовірно початком IV ст. Ліпний посуд має чіткі аналогії в матеріалах вельбарської культури.

 

Унікальність цього комплексу полягає в тому, що вперше за 90 років на території України саме під час археологічних розкопок досліджено поховання з бронзовим казаном типу Хеммоор. Перший такий комплекс в Україні було досліджено біля с. Рудки Тернопільської обл. в 1936 році.

 

Це трупопокладення відноситься до рангу т. зв. князівських поховань варварів Європи римського часу. Ознаками таких поховань є речі римського походження, вироби з дорогоцінних металів, військові атрибути тощо. У Рудці це бронзові казан та миска, скляний кубок римського виробництва, срібні шпори та ніж тощо.

 
 

Існує припущення, що отримати "оригінальні" римські речі варвари могли або в якості військових трофеїв, або під час служби в підрозділах римської армії. Досліджене нами поховання на Вінниччині містить майже всі елементи представника цього соціального рангу.

Крім наукових результатів, польові дослідження 2018 року вчергове зафіксували численні сліди нелегальних пошуків металевих артефактів.

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.