"Пам’ятаємо, але не пишаємося". УІНП про переосмислення війни в Афганістані

15 лютого 2019 року минає 30 років з дня виведення радянських військ з Афганістану. Війна, розв’язана керівництвом Радянського Союзу заради контролю над частиною Центральної Азії, тривала понад 9 років. У ній брали участь більш ніж 160 тисяч українських військовослужбовців, понад три тисячі українських солдатів й офіцерів загинули. Донині десятки вважаються зниклими безвісти.

Про це нагадують в Українському інституті національної пам'яті.

У Радянському Союзі вшанування ветеранів війни в Афганістані стало продовженням ідеологічної лінії з вшанування ветеранів Другої Світової війни з відповідною героїзацією "воїнів-інтернаціоналістів". До цієї дати приурочувалися урочисті зустрічі, мітинги, відкриті уроки в школах, тематичні програми, де агресія Радянського Союзу представлялася миротворчою та гуманітарною місією. За інерцією, таке ставлення до війни в Афганістані зберігалося в сучасній Україні. 

Факт, що нинішня Україна стала жертвою російської агресії, спонукає до переосмислення подій тридцятилітньої давності, переконані в УІНП. Війна  в Афганістані 19791989 років  військова агресія з боку Радянського Союзу, жертвою якої стали щонайменше півмільйона мирних жителів цієї країни.

Також, це злочин СРСР проти військовослужбовців Радянської Армії (часто 18-20-річних), яких без згоди та відповідної військової підготовки відправляли на війну. На совісті керівництва СРСР загибель, поранення, хвороби та зламані долі тисяч цих людей. 

Тому цей день має стати днем пам’яті і визнання історичних помилок, щоб убезпечитися від їх повторення. "Пам’ятаємо, але не пишаємося. Це був один із злочинів комуністичного режиму, який забрав життя тисяч українців на чужій землі, за чужі ідеї та інтереси. Кожен, хто достойно пройшов через пекло Афгану, заслуговує на шану. Але згадування про радянську агресію проти іншої країни, особливо, в час коли жертвою агресії стала Україна — не привід для гордощів чи гучних святкувань",  переконаний голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. 

Згадуючи ті події, варто пам'ятати ветеранів війни в Афганістані, які маючи бойовий досвід, були серед тих, хто дали відсіч російській агресії у 2014 році, стали учасниками волонтерського руху, досі воюють на передовій. 

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.