"Пам’ятаємо, але не пишаємося". УІНП про переосмислення війни в Афганістані

15 лютого 2019 року минає 30 років з дня виведення радянських військ з Афганістану. Війна, розв’язана керівництвом Радянського Союзу заради контролю над частиною Центральної Азії, тривала понад 9 років. У ній брали участь більш ніж 160 тисяч українських військовослужбовців, понад три тисячі українських солдатів й офіцерів загинули. Донині десятки вважаються зниклими безвісти.

Про це нагадують в Українському інституті національної пам'яті.

У Радянському Союзі вшанування ветеранів війни в Афганістані стало продовженням ідеологічної лінії з вшанування ветеранів Другої Світової війни з відповідною героїзацією "воїнів-інтернаціоналістів". До цієї дати приурочувалися урочисті зустрічі, мітинги, відкриті уроки в школах, тематичні програми, де агресія Радянського Союзу представлялася миротворчою та гуманітарною місією. За інерцією, таке ставлення до війни в Афганістані зберігалося в сучасній Україні. 

Факт, що нинішня Україна стала жертвою російської агресії, спонукає до переосмислення подій тридцятилітньої давності, переконані в УІНП. Війна  в Афганістані 19791989 років  військова агресія з боку Радянського Союзу, жертвою якої стали щонайменше півмільйона мирних жителів цієї країни.

Також, це злочин СРСР проти військовослужбовців Радянської Армії (часто 18-20-річних), яких без згоди та відповідної військової підготовки відправляли на війну. На совісті керівництва СРСР загибель, поранення, хвороби та зламані долі тисяч цих людей. 

Тому цей день має стати днем пам’яті і визнання історичних помилок, щоб убезпечитися від їх повторення. "Пам’ятаємо, але не пишаємося. Це був один із злочинів комуністичного режиму, який забрав життя тисяч українців на чужій землі, за чужі ідеї та інтереси. Кожен, хто достойно пройшов через пекло Афгану, заслуговує на шану. Але згадування про радянську агресію проти іншої країни, особливо, в час коли жертвою агресії стала Україна — не привід для гордощів чи гучних святкувань",  переконаний голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. 

Згадуючи ті події, варто пам'ятати ветеранів війни в Афганістані, які маючи бойовий досвід, були серед тих, хто дали відсіч російській агресії у 2014 році, стали учасниками волонтерського руху, досі воюють на передовій. 

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.