Африканським солдатам британської армії у Другій світовій платили менше — документ

Понад півмільйона чорношкірих солдатів з Африки, які воювали в лавах британської армії у Другій світовій війні отримували в три рази меншу платню, ніж їхні білі соратники. Це стало відомо з оприлюдненого документа.

Документ з Національного архіву Британії свідчить про систематичну дискримінацію африканських солдатів з боку уряду, який платив білим воякам (навіть тим, які жили в колоніях і служили пліч-о-пліч з африканцями в колоніальних частинах) значно більше, ніж темношкірим, ідеться в публікації The Guardian.

Документ виявили автори документального фільму "People and Power" каналу "Аль-Джазіра".

Протягом першої половини ХХ століття Британія масово призивала африканських чоловіків для захисту своїх колоній на материку й за його межами.

Під час Другої світової війни ці солдати посилювали війська Союзників, які розбили італійців на території Африканського Рогу (Сомалі), відвоювали о. Мадагаскар у пронімецького режиму Віші та билися з військами імперської Японії в нестерпних умовах Бірми (нині М’янма).

Незважаючи на їхні жертви та нелюдське поводження з ними, британський уряд відмовляв у рівному ставленні до цих африканських солдатів.

Коли солдат демобілізувався, британська корона виплачувала йому одноразову суму, відому як "воєнна подяка", відповідно до расової ієрархії, яка зберігалася в африканських колоніях.

 Ветерани Королівських африканських стрільців Великої Британії Еусебіо Мбіукі та Гершон Фунді вшановують полеглих товаришів на військовому цвинтарі під г. Кенія. Фото: Jack Losh

"Коли я звільнився, мені не дали нічого", — говорить 100-річний ветеран Еусебіо Мбіукі (Eusebio Mbiuki), який пройшов жорстокі бої в Бірмі, воюючи за Британію, а нині живе в злиднях у селі в Кенії. "Вони мали знати, наскільки ми їм допомогли, і дати щось. Але не в нашому випадку. Нас просто покинули", — додає він.

Розслідування "Аль-Джазіри" показало, що білий рядовий міг заробити 10 шилінгів за місяць служби, в той час, як чорний у тому самому званні — лише 3,5 шилінга (1/20 фунта стерлінгів).

Кожен білий капрал отримував від Британії "воєнну подяку" в розмірі 12 шилінгів за місяць служби, а чорношкірий – тільки 4. Кожну виплату здійснювали численні колоніальні адміністрації Британії, встановлюючи цифру в порозумінні з військовим міністерством і міністерством у справах колоній у Лондоні.

 Принц Гаррі зустрічається з ветеранами війни та вдовами ветеранів у Бірманських казармах, Лусака, Замбія. Фото: Jack Losh

Для африканців, які служили як робітники, виплати були ще меншими, хоча вони регулярно перебували на передовій.

Рядові, капрали й сержанти робітничого корпусу могли отримати 2; 2,5 й 3 шилінги за місяць служби, відповідно, що складало близько 1/5 суми, яку отримували білі солдати.

Офіційний документ 1945 року, який визначає розміри платні для військовослужбовців різного расового походження. Фото: Kew Archives 

Расова дискримінація поширювалася й на вояків азійського походження, які служили в Британській Східній Африці. Незалежно від звань, ці військовики отримували 7,5 шилінгів за місяць дійсної служб: менше, ніж білі товариші, але більше за африканських вояків.

Оприлюднена інформація вже викликала резонанс у британському суспільстві. Чинні та колишніх урядовці та воєначальники Великої Британії засудили дискримінацію в оплаті за службу ветеранів африканського походження й закликали уряд виплатити компенсації

"Колоніальний режим інакше оцінював життя африканця, ніж європейця, — говорить професор Тімоті Парсонс, один із провідних спеціалістів з теми британської східноарфриканської армії у світі, — Виправити несправедливість можливо. У перерахунку на особу це не коштуватиме багато грошей".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.