У Сумах відкрили виставку "Сумщина в Українській революції 1917–1921 років"

Тематична виставка "Сумщина в Українській революції 1917–1921 років. Видатні військові та державні діячі" розповідає про постаті 21 діяча Української революції – уродженців Сумщини, з них 14 – видатні державні діячі, 7 – військові діячі.

Виставка організована Сумською облдержадміністрацією паралельно з реалізацією загальноукраїнського проекту "Місця пам’яті Української революції 1917‒1921 років", повыдомляє Сумський історичний портал.

Відкрив виставку керівник апарату облдержадміністрації Дмитро Живицький.

"Сумщина також багата на людей, які воювали за Українську державність, – говорив Дмитро Живицький, – На території населених пунктів сучасної Сумської області відбувались бої з більшовицькими військами, проголошувалась українська влада, створювалися державні органи та установи, кипіло громадсько-політичне життя".

 

Цікаві факти про героїв цієї виставки розповів кандидат історичних наук, доцент Сумського державного університету, один із її авторів Валерій Власенко.

"Як відомо, українська революція тривала з 1917 по 1921 рік. За цей період на території України функціонували Українська центральна республіка періоду Центральної Ради, Українська Держава Павла Скоропадського, Українська Народна Республіка періоду Директорії і Західноукраїнська Народна Республіка. Герої нашої виставки – це уродженці Сумщини, які брали участь у розбудові цих чотирьох країн. Деякі з персоналій взагалі невідомі. Ми відкриваємо їх імена і хочемо, щоб їх знали і пам’ятали", – сказав він.

 

Серед відомих уродженців Сумщини, Валерій Власенко, зокрема, розповів про Миколу Василенка, який був членом Центральної Ради, а згодом виконувачем обов’язків прем’єр-міністра за часів Павла Скоропадського та міністром закордонних справ.

 

Інший уродженець Сумщини – Олександр Греков був генерал-хорунжим армії УНР, військовим міністром УНР і головнокомандувачем Української Галицької армії (Збройних сил ЗУНР).

 

Не оминув історик і Олександра Олеся, якого знають більше як поета-лірика. Олесь був дипломатом, культурним аташе у 1919 році при дипломатичних представництвах України в Угорщині і в Відні. Зокрема, завдяки йому було відкрито Український вільний університет, бо поет віддав у заставу наклад своєї книги, оціненої у 100 тисяч австрійських крон.

Комплекти плакатів тематичної виставки передано до міст і районів, закладів культури та освіти з метою презентації та донесення до жителів області інформації про роль Сумщини в історичному творенні української держави.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.