АНОНС: До Дня пам’яті героїв Крут у Києві презентують "Пісні Української революції"

29 січня 2019 року в Колонній залі Київради музикант, кобзар, народний артист України Тарас Компаніченко та група "Хорея Козацька" презентують альбом "Пісні Української революції". Захід відбудеться у рамках Вечора, присвяченого Дню пам’яті героїв Крут.

"Пісні Української революції" – це спільний проект Українського інституту національної пам’яті та гурту "Хорея Козацька", присвячений 100-річчю Української революції. Над диском музиканти працювали майже рік.

 

Авторами більшості пісень, що увійшли до альбому, є класики української літератури, такі, як: Олександр Олесь, Грицько Чупринка, Микола Вороний, Христя Алчевська та ін. Композитори – Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Олександр Кошиць, Яків Степовий, Павло Синиця, Костянтин Богуславський, Левко Ревуцький.

Тарас Компаніченко розповідає: "Твори, що увійшли до цієї музичної збірки – це частка моєї тридцятилітньої праці пошуку правдивих музичних пам'яток про ту, унікальну своїм національним пробудженням, епоху. Усі ці твори були активно співані на великих і малих сценах України в часі 1917-1921 років на урочистих подіях, військових мітингах, при відновленні "Просвіт", відкритті гімназій та університетів.

Пісні починали й завершували усі урочисті академії, святочні зібрання. Їх співали на воєнних позиціях, на шикуванні військ; вони співались кобзарями, артистами-бандуристами, оперними співаками, просвітянськими, військовими, міськими, студентськими хорами, Українською Республіканською Капелою та Українським Національним Хором. Багато творів були забуті і не звучали в Україні майже століття".

Пісні можна слухати – http://bit.ly/2DsHRpz, завантажити – http://bit.ly/2Htmicr.

У програмі Вечора також передбачено: показ відеокліпу, присвяченого подіям Української революції 1917–1921 рр. та історико-мистецька частина.

Участь у заході візьмуть:

Володимир В’ятрович – Голова Українського інституту національної пам’яті;
Павло Подобєд – начальник Відділу обліку та збереження місць пам’яті Українського інституту національної пам’яті;
Олег Коцарев – поет, журналіст, перекладач;
Сергій Пантюк – письменник, видавець, громадський діяч;
Тарас Компаніченко та гурт "Хорея Козацька".

Ведуча вечора – Тетяна Шептицька, науковець, координатор "Безкоштовних курсів української мови" в Києві.

29 січня, вівторок, 18.30

Місце: Колонна зала Київради (вул. Хрещатик, 36)

Організатори: Київська міська державна адміністрація, Український інститут національної пам’яті, Українське незалежне видавництво "Смолоскип", ГО "Український світ" ("Безкоштовні курси української мови").

Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.