24 січня 1919

Книжкова новинка - «Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень»

Книга під такою назвою презентована 24 січня під час заходів з нагоди відзначення Дня зовнішньої розвідки України.

Про це "Історичній правді" повідомив автор, дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник.

 

У цей день виповнилося 100 років від дня створення першого підрозділу загальнодержавної зовнішньої розвідки в Україні. Саме 24 січня 1919 року у складі Політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР почав функціонувати, згідно із затвердженим у цей день тимчасовим штатом, відділ закордонної інформації.

Цей відділ призначався для проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів (передусім, штабів Червоної і Добровольчої армій), а також стосовно країн – потенційних противників республіки і можливих союзників.

Фактично це був перший підрозділ загальнодержавної зовнішньої розвідки в Україні. До цього упродовж року, з березня 1918-го, діяв лише розвідочний відділ Генерального штабу Збройних сил Української Народної Республіки (згодом – Української Держави). Але то була суто військова розвідка.

Віднині день 24 січня відзначатиметься на державному рівні, згідно з Указом Президента України, як День зовнішньої розвідки України.

Подіям, пов’язаним із зародженням та діяльністю підрозділів української зовнішньої розвідки, і присвячена книга Олександра Скрипника – журналіста, письменника, дослідника історії спецслужб.

В анотації зазначається, що "у книзі, яка ґрунтується на наукових, мемуарних та інших джерелах, розсекречених документах з архівів Служби зовнішньої розвідки України і Служби безпеки України, власних авторських дослідженнях, змальована історія розвідувальної діяльності в Україні від доби УНР до сьогодення".

Рецензентами книги виступили дослідник історії національних спецслужб доктор історичних наук Володимир Сідак та голова СЗР України Єгор Божок. Водночас у авторському передньому слові акцентується увага, що це не наукова монографія чи академічне дослідження, а радше фрагментарні документальні хроніки і замальовки з історії української розвідки.

Особлива увага автором приділена зародженню і становленню розвідувальних органів у період Української революції 1917–1921 років, а також діяльності національних підрозділів розвідки у складі Української військової організації, Державного Центру УНР у екзилі, Організації українських націоналістів та Української повстанської армії.

Кілька розділів присвячено напруженому протистоянню між цими підрозділами і радянськими органами держбезпеки. Назви розділів уже дають уявлення про їх змістове наповнення:

"Розвідка ДЦ УНР у протистоянні з ВУНК-ДПУ-НКВС УСРР", "Розвідка УВО та ОУН: Україна понад усе", "Друга світова війна: під червоними і червоно-чорними прапорами", "Холодна війна": непримиренні і нескорені" та ін.

Водночас величезний масив подій у книзі переплітається з радянською історією, коли на теренах України упродовж сімдесяти років функціонували розвідувальні підрозділи спецслужб СРСР. Про це теж йдеться на сторінках книги, інакше загальна картина не була б повною і зрозумілою.

При цьому автор зазначає, що "ті, радянські, підрозділи не можна асоціювати з українською розвідкою і назва книжки – не про них, бо вони діяли в інтересах не України, а Радянського Союзу. Але без хоча б фрагментарного змалювання їхньої історії і діяльності неможливо сповна відобразити увесь непростий шлях зародження, боротьби й утвердження на світовій арені саме української за сутністю і змістовим наповненням розвідки".

Змалювання подій через боротьбу й протистояння, напевне, найточніше відображає ту атмосферу, яка супроводжувала непростий процес становлення й діяльності національних підрозділів розвідки як на теренах України, так і в умовах перебування в еміграції.

Не обійдений увагою і новітній період функціонування зовнішньої розвідки за часів незалежності України – із 1991 до 2019 року. Останні сторінки книги увібрали себе розповідь про діяльність Служби зовнішньої розвідки України в умовах російської агресії проти України, її модернізацію і реформування відповідно до стандартів НАТО.

Жанр книги визначено як науково-популярне видання. Цьому відповідає і форма подачі матеріалів, яка включає стислу характеристику певного історичного періоду, змалювання особливостей діяльності у цей час розвідки, її структурної побудови, основних здобутків, розповіді про керівників і найяскравіших представників.

Текстові матеріали широко ілюструються фотознімками, документами з архівів спецслужб, схемами, численними цитатами тих, хто в різні періоди мав відношення до діяльності розвідки в Україні.

Повнокольорове видання підготовлено у співпраці з Видавничим Домом "АДЕФ-Україна".

Читайте також:

Книжкова новинка "БАНДЕРІВЦІ. 200 історій з ХХ століття"

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.