24 січня 1919

Книжкова новинка - «Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень»

Книга під такою назвою презентована 24 січня під час заходів з нагоди відзначення Дня зовнішньої розвідки України.

Про це "Історичній правді" повідомив автор, дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник.

 

У цей день виповнилося 100 років від дня створення першого підрозділу загальнодержавної зовнішньої розвідки в Україні. Саме 24 січня 1919 року у складі Політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР почав функціонувати, згідно із затвердженим у цей день тимчасовим штатом, відділ закордонної інформації.

Цей відділ призначався для проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів (передусім, штабів Червоної і Добровольчої армій), а також стосовно країн – потенційних противників республіки і можливих союзників.

Фактично це був перший підрозділ загальнодержавної зовнішньої розвідки в Україні. До цього упродовж року, з березня 1918-го, діяв лише розвідочний відділ Генерального штабу Збройних сил Української Народної Республіки (згодом – Української Держави). Але то була суто військова розвідка.

Віднині день 24 січня відзначатиметься на державному рівні, згідно з Указом Президента України, як День зовнішньої розвідки України.

Подіям, пов’язаним із зародженням та діяльністю підрозділів української зовнішньої розвідки, і присвячена книга Олександра Скрипника – журналіста, письменника, дослідника історії спецслужб.

В анотації зазначається, що "у книзі, яка ґрунтується на наукових, мемуарних та інших джерелах, розсекречених документах з архівів Служби зовнішньої розвідки України і Служби безпеки України, власних авторських дослідженнях, змальована історія розвідувальної діяльності в Україні від доби УНР до сьогодення".

Рецензентами книги виступили дослідник історії національних спецслужб доктор історичних наук Володимир Сідак та голова СЗР України Єгор Божок. Водночас у авторському передньому слові акцентується увага, що це не наукова монографія чи академічне дослідження, а радше фрагментарні документальні хроніки і замальовки з історії української розвідки.

Особлива увага автором приділена зародженню і становленню розвідувальних органів у період Української революції 1917–1921 років, а також діяльності національних підрозділів розвідки у складі Української військової організації, Державного Центру УНР у екзилі, Організації українських націоналістів та Української повстанської армії.

Кілька розділів присвячено напруженому протистоянню між цими підрозділами і радянськими органами держбезпеки. Назви розділів уже дають уявлення про їх змістове наповнення:

"Розвідка ДЦ УНР у протистоянні з ВУНК-ДПУ-НКВС УСРР", "Розвідка УВО та ОУН: Україна понад усе", "Друга світова війна: під червоними і червоно-чорними прапорами", "Холодна війна": непримиренні і нескорені" та ін.

Водночас величезний масив подій у книзі переплітається з радянською історією, коли на теренах України упродовж сімдесяти років функціонували розвідувальні підрозділи спецслужб СРСР. Про це теж йдеться на сторінках книги, інакше загальна картина не була б повною і зрозумілою.

При цьому автор зазначає, що "ті, радянські, підрозділи не можна асоціювати з українською розвідкою і назва книжки – не про них, бо вони діяли в інтересах не України, а Радянського Союзу. Але без хоча б фрагментарного змалювання їхньої історії і діяльності неможливо сповна відобразити увесь непростий шлях зародження, боротьби й утвердження на світовій арені саме української за сутністю і змістовим наповненням розвідки".

Змалювання подій через боротьбу й протистояння, напевне, найточніше відображає ту атмосферу, яка супроводжувала непростий процес становлення й діяльності національних підрозділів розвідки як на теренах України, так і в умовах перебування в еміграції.

Не обійдений увагою і новітній період функціонування зовнішньої розвідки за часів незалежності України – із 1991 до 2019 року. Останні сторінки книги увібрали себе розповідь про діяльність Служби зовнішньої розвідки України в умовах російської агресії проти України, її модернізацію і реформування відповідно до стандартів НАТО.

Жанр книги визначено як науково-популярне видання. Цьому відповідає і форма подачі матеріалів, яка включає стислу характеристику певного історичного періоду, змалювання особливостей діяльності у цей час розвідки, її структурної побудови, основних здобутків, розповіді про керівників і найяскравіших представників.

Текстові матеріали широко ілюструються фотознімками, документами з архівів спецслужб, схемами, численними цитатами тих, хто в різні періоди мав відношення до діяльності розвідки в Україні.

Повнокольорове видання підготовлено у співпраці з Видавничим Домом "АДЕФ-Україна".

Читайте також:

Книжкова новинка "БАНДЕРІВЦІ. 200 історій з ХХ століття"

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.