Спецпроект

Польські архітектори оприлюднили проект другої черги Меморіалу Голодомору в Києві. ФОТО

Крім постійної експозиції в музеї буде конференц-зала, кінозала, бібліотека, архівний центр, а також місце для відпочинку та роздумів.

Про це повідомляє видання "Хмарочос".

 Ескізи: Nizio Design International 

Варшавська архітектурна студія Мирослава Нізьо Nizio Design International днями оприлюднила проект другої черги Меморіального комплексу пам’яті жертв Голодомору в Києві.

Проект розробляли у співпраці з київською компанією компанії "Проектні системи" на чолі з архітектором Андрієм Миргородським. Дизайн постійної експозиції польські архітектори проектували повністю самі. Кабмін схвалив проект Меморіалу в грудні 2018 року.

Друга черга Меморіалу буде розташована на схилі на території парку Слави, неподалік від "Свічки" – першої черги музею.

 Ескізи: Nizio Design International 

Автори намагалися архітектурно передати ідею висвітлення прихованої правди про голод 1932-1933 років. Тому споруду частково заглиблено під землю, а дах вкрито шаром ґрунту – на ньому ростимуть рослини.

Образ правди, яка проривається, втілено в бетонних плитах, що ніби розламують землю.

 Ескізи: Nizio Design International 

Вхідну групу розташують із боку "Свічки". Поряд із виходом буде "Зона мовчання", місце для відпочинку та роздумів.

 Ескізи: Nizio Design International 

У музеї передбачено окремий виставковий простір для тимчасових виставок, конференц-залу, кінозалу на 300 місць, приміщення для освітніх проектів, бібліотеки, а також архівний центр, де буде розміщено Інститут дослідження Голодомору.

 Ескізи: Nizio Design International 

Постійну експозицію оформлять у вигляді театральних декорацій. Похмура перша частина наративу буде присвячена історичним передумовам Голодомору, зокрема більшовицькій революції 1917 року.

 Ескізи: Nizio Design International 

 Ескізи: Nizio Design International 

Друга частина наративу, з яскравішим освітленням і озелененням, відображатиме боротьбу українців за незалежність та подолання колективних травм.

 Ескізи: Nizio Design International 

Загальна площа музею складе 14 тисяч метрів квадратних, із них 2500 метри – зали з експозицією.

Автором першої черги Меморіалу Голодомору, "Свічки", є Анатолій Гайдамака. Він також спроектував і другу чергу, у співпраці з "Проектними системами". Утім, роботу над проектом передали польській студії.

Члени Кабміну заклали капсулу будівництва другої черги у квітні 2018 року. Будівництво розпочалося у травні. Об’єкт планували здати за 24 місяці.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.