In memoriam. У США померла Надія Дюк

У Сполучених Штатах Америки на 65-му році життя померла громадська діячка, активний представник української громади, науковець Надія Дюк. Пані Надія відійшла 23 січня. Днем раніше Президент України Петро Порошенко нагородив її, старшого радника президента Національного фонду підтримки демократії, орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Інформацію про смерть пані Дюк поширила її сестра на персональній сторінці Надії у Facebook – повідомляє "Збруч".

 Надія Дюк

"З великим смутком повідомляю про смерть моєї сестри Надії Дюк. Її відважне серце перестало битися ввечері в середу 23 січня. Вона відійшла мирно в своїй оселі після тривалої битви з хворобою", – поінформувала сім'я Надії Дюк.

Як пише віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович, пані Надія востаннє була в Україні у листопаді 2016 року, під час відзначення 40-ліття Української гельсінської групи та в часі ІІ Кримського форуму.

"Це стало тепер дуже символічним, бо ще з 1980-х років, коли Надія Дюк завершувала свою дисертацію в Оксфордському університеті (перша етнічна українка!) і приступила до викладацької праці, вона присвятила себе сприянню боротьбі українських дисидентів і політв’язнів", – прокоментував пан Мирослав.

Маринович зазначив, що ця справа вимагала значної самопосвяти, "бо треба було по крупинках збирати інформацію, яка ледь просочувалася крізь високу "залізну завісу", систематизувати її та знаходити способи оприлюднити у вільному світі".

Однак її труд винагородився, бо, переїхавши згодом з Великобританії до Сполучених Штатів, Надія Дюк стала визнаним експертом з питань України та колишнього Радянського Союзу, автором кількох книг і численних статей.

У 1987 року вона розпочала свою працю в Національному фонді сприяння демократії (National Endowment for Democracy), в якому й завершила свій життєвий шлях на посаді віце-президента.

Надія Дюк, донька хорунжого Української Повстанської Армії Петра Дюка, який перебрався до Великої Британії, де був членом Спілки офіцерів України, Союзу українців у Великій Британії, народилася 16 жовтня 1954 року в Лондоні.

Навчалася в університеті Сассекса, здобула ступінь бакалавра мистецтв з відзнакою. Закінчила коледж Святого Антонія Оксфордського університету, захистивши дисертацію на тему досліджень публіцистики Михайла Драгоманова в XIX сторіччі, ставши першим доктором з проблем україністики.

З 1987 року працювала в Національному фонді на підтримку демократії у США. До 1989 року керувала програмами на підтримку демократичних рухів в Югославії та Радянському Союзі.

З початку 2000-х років була головним директором відділу Центральної Європи та Євразії. Активно досліджувала процеси під час Помаранчевої революції в Україні 2004 року. Згодом її призначено на посаду віце-президента, відповідала за діяльність фонду в Європі, Євразії, Африці та Латинській Америці.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.