УІНП виклав у вільний доступ альбом «Пісні Української революції»

Спільний проект Українського інституту національної пам’яті, народного артиста Тараса Компаніченка та гурту «Хорея Козацька» присвячений 100-річчю Української революції, з’явився у вільному доступі в мережі Інтернет.

Аудіо-альбом, над яким музиканти працювали майже рік, отримав назву "Пісні Української революції" - повідомляє УІНП.

 Фото: Дмитра Клочка

Повний список відтворення на Youtube.

"Пісні Української Революції" – це ще один нестандартний підхід до популяризації української історії. Адже українці мають почути голоси тієї доби, щоб пізнати дух, ідеали, прагнення та перемоги Української революції 1917–1921 років.

Ті люди, які боролись за свою державу тоді подібні до теперішніх воїнів, які боронять свободу і незалежність України від новітніх зазіхань давнього ворога нині", – говорить Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

 

Авторами більшості пісень, що увійшли до альбому, є класики української літератури, такі як Олександр Олесь, Грицько Чупринка, Микола Вороний, Христя Алчевська та ін. Композитори – Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Олександр Кошиць, Яків Степовий, Павло Синиця, Костянтин Богуславський, Левко Ревуцький.

Музикант, кобзар, лідер гурту "Хорея Козацька" Тарас Компаніченко розповідає: "Твори, що увійшли до цієї музичної збірки – це частка моєї тридцятилітньої праці пошуку правдивих музичних пам'яток про ту, унікальну своїм національним пробудженням, епоху.

Усі ці твори були активно співані на великих і малих сценах України в часі 1917-21 років на урочистих подіях, військових мітингах, при відновленні "Просвіт", відкритті гімназій та університетів.

Пісні починали й завершували усі урочисті академії, святочні зібрання. Їх співали на воєнних позиціях, на шикуванні військ; вони співались кобзарями, артистами-бандуристами, оперними співаками, просвітянськими, військовими, міськими, студентськими хорами, Українською Республіканською Капелою та Українським Національним Хором. Багато творів були забуті і не звучали в Україні майже століття".

 

Організатори проекту: "Пісні Української революції": Тарас Компаніченко, Український інститут національної пам'яті.

Учасники проекту: гурт "Хорея Козацька" у складі: Тарас Компаніченко, Сергій Охрімчук, Северин Данилейко, Михайло Качалов, Максим Бережнюк, Ярослав Крисько.

Запрошені музиканти: Іванна Данилейко (хормейстер, альт), Олена Нагорна (сопрано), Павло Лисий (фортепіано).

Запис: студія звукозапису "Комора", зведення і мастеринг Костянтина Костенка, студія "Комора".

Читайте також:

У Великій Британії музиканти відтворили звуки закінчення Першої світової

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.