Україна розпочинає відзначення 100-річчя Соборності

Разом з власної волі - 100 років тому, 22 січня 1919 року, Українська Народна Республіка та Західно-Українська Народна Республіки об’єдналися в одну державу, нагадують в Українському інституті національної пам'яті.

"Разом з власної волі з 1919 року" — під таким гаслом Україна відзначає столітній ювілей Акта Злуки 22 січня. Інститут національної пам’яті пропонує інформаційні матеріали до Дня Соборності.

Першою на руїнах Російської імперії постала Українська Народна Республіка, пізніше, вже в листопаді 1918-го, на теренах колишньої Австро-Угорщини утворилася Західноукраїнська Народна Республіка. Проголошення Соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року — історичний акт об’єднання українських земель в одній державі.

 

"Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка", — йшлося в Універсалі Директорії УНР 22 січня 1919 р.

"Об’єднання українських земель відбулося з ініціативи і власної волі українців, а не було накинуто насильно зовнішніми чинниками. Акт Злуки 1919 року заперечує тези сучасної російської пропаганди про те, що єдність України — результат політики Леніна чи Сталіна", — пояснює Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

"Національна єдність — обов’язкова передумова успішного спротиву зовнішній агресії. Її брак в часи Української революції 1917—1921 років призвів до втрати державності, що в довготерміновій перспективі призвело до мільйонних втрат від Голодомору 1932—1933 років, репресій та війн", — підкреслив В’ятрович.

Комуністичний тоталітарний режим викреслював із історичної пам’яті факт проголошення та об'єднання УНР і ЗУНР в одну державу. Але її зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки.

Ідея соборності України стала ключовою для наступного покоління учасників українського визвольного руху у XX столітті 1920—1950 років. Українська повстанська армія боролася за створення Української самостійної соборної держави.

21 січня 1990 року, в Україні понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Український "Живий ланцюг" став однією з наймасовіших у тогочасній Центрально-Східній Європі акцій боротьби за свободу. Вже за рік Україна відновила свою незалежність.

Сучасна російсько-українська війна для українців є продовженням столітньої визвольної боротьби. Українські військові, так само, як і їхні попередники 100 років тому, відстоюють не лише незалежність, а й соборність України. В лавах Збройних сил України вояки з усіх її куточків.

100-ліття соборності України є приводом нагадати про єдність і неподільність українських земель, що окуповані Крим, Донеччина та Луганщина — це Україна.

До 100-річчя Соборності України Український інститут національної пам’яті готує презентацію матеріалів та заходів, присвячених Українській революції 1917—1921 років.

Візуальний образ до століття Соборності створив харківський художник Нікіта Тітов на замовлення Українського інституту національної пам’яті.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.