На французькому узбережжі з'явилася німецька субмарина часів Першої світової

На пляжі в північній Франції німецький підводний човен часів Першої світової війни поступово "спливає" на поверхню.

Через зсуви піску біля м. Віссан, що під Кале, на поверхню виринули уламки підводного човна UC-61, який сів на мілину в липні 1917 року, повідомляє "Бі-Бі-Сі". Команда покинула субмарину, і до 1930-х років вона опинилася похована в пісках.

Від грудня того року, стоячи на дюнах під час відпливу, можна побачити два відсіки субмарини.

 Уламки підводного човна добре видно під час відпливів

"Затонуле судно можна побачити коротко кожні 2-3 роки залежно від припливів і вітру, який рухає піски, але добрячого пориву вітру достатньо, щоб уламки зникли знову", — сказав мер м. Віссан Бернар Брак.

Однак місцевий екскурсовод Вінсент Шмітт вважає, що завдяки вітрам та хвилям можна буде побачити більше:

"Усі мешканці Віссана знали, що тут була субмарина, але більшість уламків закопані, тож її не було видно".

Німецькі підводні човни (U-боти) під час Першої світової війни потопили сотні кораблів Антанти. За даними істориків UC-61 або мінами, або торпедами потопила щонайменше 11 кораблів.

Під час свого останнього рейсу субмарина вийшла із Зебрюгге в Бельгії та взяла курс на Булонь-сюр-Мер і Гавр, щоб установити міни, але сіла на мілину. 26 моряків здалися французькій владі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.