АНОНС: Лекція "Україна 2:0: рефлексії до 100-річчя української державності"

Український історик, редактор інтернет-видання «Історичної правди» Володимир Бірчак у Празі проаналізує гібридну війну 100-річної давності, порівняє її з війною сучасною та спробує пояснити, як, незважаючи на все, 100 років тому формувалася УНР і яких помилок минулого вдалося уникнути Україні сучасній.

Про це повідомляють організатори заходу – Посольство України у Чеській Республіці та Центр досліджень визвольного руху.

 

Минулого і цього року Україна відзначає 100-річчя Української революції.

100 років тому було закладено початки перших державотворчих ініціатив, повністю реалізувати які вдалося лише зараз: маємо самостійну державу, сильне військо, автокефальну церкву.

Основною причиною поразки новоствореної української держави сто років тому був її одвічний ворог – північно-східний сусід.

Сучасну російсько-українську війну на Донбасі називають гібридною. Можна почути навіть такий аргумент: під час агресії Росія застосувала не відомі раніше способи та методи, до яких українська держава та суспільство не були готові.

Це твердження справедливе лише наполовину. У ХХ столітті їх використовували у війнах проти інших держав більшовицька Росія, а потім і СРСР. Тож пострадянська "демократична" Росія насправді не вигадала майже нічого нового, хіба що пристосувала методи попередників до нових реалій.

Запрошений гість – історик, редактор інтернет-видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.

Час: 15 січня, вівторок, 18:00

Місце: Посольстві України в Празі, вул. Шарля де Голля 29

Вхід вільний за попередньою реєстрацією: ukremb.prague@gmail.com.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.