In memoriam. Померла російська правозахисниця Людмила Алексєєва

Сьогодні в Москві померла російська правозахисниця, голова Московської Хельсінкської групи Людмила Алексєєва. Їй ішов 92 рік.

Правозахисниця померла у міській лікарні № 14, повідомляє "Гордон" з посиланням на Раду при президенті Російської Федерації з розвитку громадянського суспільства і прав людини.

"Останнім часом їй важко було боротися із хворобою, але дух її як завжди був значно міцнішим за тіло й значно сильнішим за будь-які хвороби", — відзначив голова Ради Михайло Федотов.

Людмила Алексєєва (у дівоцтві Славінська) займалася правозахисною діяльністю в СРСР? CША та Росії понад 50 років.

 Людмила Алексєєва

Вона народилася 1927 року в Євпаторії. У 1950 році закінчила історичний факультет Московського універистету, а за 6 років – аспірантуру Московського економіко-статистичного інституту за спеціальністю "історія КПРС".

Відтак Алексєєва долучилася до опозиційного руху, допомагала політв’язням, їздила в табори та місця заслання, поширювала самвидав.У 1976 році стала одним із співзасновників Московської Хельсінкської групи.

Через загрозу арешту КГБ Алексєєва разом із другим чоловіком емігрувала до США, де жила з 1977 по 1993 рік. Працювала на Радіо "Свобода" і "Голос Америки". Займалася дослідженням дисидентського руху в СРСР (монографія "История инакомыслия в СССР. Новейший период"), поширювала інформацію про діяльність МХГ.

 Алексєєва в молодості

1993 року Алексєєва повернулася до Росії. З 1996 року й до смерті очолювала Московську Хельсінкську групу, входила до численних правозахисних організацій і громадських рад.

Брала участь у громадянських протестах на захист демократичних прав і свобод, затримувалася ОМОНом.

У вересні 2014 року Алексєєва підписала заяву Загальноросійського маршу миру з вимогою припинити російську агресію проти України.

Людмила Алексєєва була лауреатом премії "За свободу думки" ім. А. Сахарова (2009, Росія) та премії Улофа Пальме (2004, Швеція), а також багатьох інших нагород за правозахисну діяльність.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.