Дані про чотири тисячі агентів КГБ опублікують онлайн у Латвії

Латвійський національний архів готується до публікації картотеку КГБ на 4 тисячі агентів.

Картотеку, яку 3 грудня Бюро захисту Сатверсме (спецслужба Латвії) передало в державний архів, мають опублікувати на сайті архіву за неповний місцяць, інформує Російське мовлення латвійського каналу LTV7.

"Там є агенти, є кандидати на вербовку, також там є утримувачі конспіративних квартир і ще резиденти — ось ці чотири групи осіб, які містяться в картотеці. Але не всі люди, які якоюсь мірою співробітничали з КГБ, містяться в цій картотеці — варто це пам’ятати. Наприклад, такої категорії людей, як довірені особи, там немає", — пояснив Гінт Зелменіс, старший експерт Латвійського національного аріхву.

Саме тому картотеку супроводять коментарями істориків з Національного архіву, аби читачі розуміли, що саме вони читають, про який час ідеться і якими були методи роботи КГБ. Історики переконані — одна картотека не дає повної інформації.

До травня 2019 року на сайті архіву з’явиться ще кілька груп документів: база даних зі звітами агентів, оперативні матеріали агентів КГБ, листування КГБ з органами влади й багато іншого.

Нагадаємо, Національний архів Фінляндії оцифрував документи про фінського маршала Карла Густава Маннергейма, подаровані  Володимиром Путіним.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.