Спецпроект

АНОНС: Лекція "Янівський табір як один із центрів масового вбивства у Східній Європі" у Львові

7 грудня в музеї "Територія Терору" відбудеться лекція наукового співробітника музею Олександра Пагірі "Янівський табір як один із центрів масового вбивства у Східній Європі".

Табір примусових робіт "Янівська" у Львові був нетиповою установою у нацистській каральній імперії у роки Другої світової війни. Попри свою назву, у різні періоди він слугував водночас табором примусових робіт, тюрмою, пересильним пунктом для депортації євреїв у табори смерті на території Польщі та місцем масового вбивства.

За весь період функціонування табору (1941—1944) у ньому утримувалось як цивільне населення, так і військовополонені, люди різних національностей: євреї, українці, росіяни, поляки — загалом близько 160 тис. осіб.

 

Попри свій різнонаціональний склад, табір був у першу чергу "єврейським табором" і становив невід’ємну ланку у реалізації нацистської політики "остаточного вирішення єврейського питання" у Галичині та Генеральному губернаторстві. У рамках операції "Рейнгард" він був поєднаний з нацистськими таборами смерті на території Польщі.

Янівський табір зажив сумної слави завдяки дільності у його стінах т. зв. "танго смерті" — табірного оркестру, який грав під час страт в’язнів. Через надзвичайно жорстокі методи вбивства у таборі деякі дослідники схильні класифікувати його як концентраційний і навіть як табір знищення.

Подія відбудеться у рамках проекту "Lwów, לעמבערג‎, Львів, Lemberg'43: Місто, яке (не)пережило" — серії меморіальних заходів до 75-ої річниці ліквідації Львівського гетто та Янівського концтабору у Львові.

Координатор проекту — Меморіальний музей тоталітарних режимів "Територія Терору" у співпраці з Центром міської історії Центрально-Східної Європи.

7 грудня, п'ятниця, 17.00

Місце: музей "Територія Терору" (Львів, проспект Чорновола, 45 г) 

Партнери: Управління Культури Департаменту розвитку Львівської міської ради, Всеукраїнський єврейський благодійний Фонд "Хесед-Арьє", Благодійний фонд Брей Бріт "Леополіс" імені Еміля Домбергера, Львівський органний зал, Львівське товариство єврейської культури ім. Шолом-Алейхема, Єврейська спадщина Рогатина.

Інформаційна підтримка: Твоє Місто, інформаційне видання "Фотографії Старого Львова", Культурні Події Львова, газета "Хадашот", HISTORIANS.IN.UA, міжнародний інтелектуальний часопис Ukraina Moderna, Часопис КРИТИКА — Journal KRYTYKA, Zaxid.Net, Афіша Львова.

Додаткова інформація: Богдана Тараніна, науковий співробітник Музею "Територія Терору" тел.: 095−938−21−74, e-mail: taraninabogdanna@gmail.com

Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.