Героєві Другого Зимового походу встановили дошку в рідному селі на Запоріжжі. ФОТО

На будівлі школи у с. Юріївка Приморського району Запорізької області встановили інформаційну дошку на честь солдата армії Української Народної Республіки, уродженця села Савелія Хрустяка.

Відкриття меморіального знаку приурочили до Дня Збройних сил України, повідомляє Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Запорізької ОДА.

Кандидат історичних наук, керівник дослідницького центру "Спадщина" Юрій Щур акцентував увагу на важливих життєвих виборах Савелія Хрустяка. Першим було рішення визволяти рідну Україну замість того, щоб жити в Польщі або поїхати далі на Захід.  Друга життєва дилема постала перед ним вже у чекістських катівнях – зрадити Україну, піти на службу до червоних або померти. Савелій Хрустяк обрав безсмертя.

 Фото: Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Запорізької ОДА

Савелій Курмич Хрустяк (за ін. даними Прусняк) народився 5 грудня 1895 року, з дитинства працював у сільському господарстві. Можливо, закінчив кілька класів церковно-приходської школи.

У 1919 році Савелій вступив до Армії Української Народної Республіки, воював проти Червоної армії та білогвардійських Збройних сил Півдня Росії. У кінці 1920 року був інтернований у польському таборі для військовополонених. Попри важкі поневіряння молодий патріот без вагань приєднався до Другого зимового походу українського війська під командуванням Юрія Тютюнника в листопаді 1921 року.

Так виглядає меморіальна дошка. Фото: Юрій Щур   

Савелій Хрустяк служив в обозі 1-ї бригади 4-ї Київської дивізії.  Після розгрому загонів Тютюнника біля с. Малі Міньки він потрапив до більшовицького полону. Разом із 359 побратимами Хрустяка розстріляли 22 листопада 1921 року поблизу містечка Базар на Житомирщині.

Разом з іншими героями бою під Базаром Савелія Хрустяка посмертно реабілітували у квітні 1998 року

 Фото: Юрій Щур   

Заступник директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації Олександр Зубченко наголосив: "Завдяки політиці Президента та Уряду ми повертаємо справжню українську історію, відновлюємо сторінки боротьби за нашу свободу сто років тому. Активну участь у цих історичних подіях брали жителі Запорізького краю. Наш обов’язок сьогодні – не повторити помилок минулого, укріплювати Українську армію, дбати про оборону нашої держави".

Пам’ять полеглих воїнів вшанували хвилиною мовчання та покладанням квітів, прозвучали патріотичні вірші у виконанні школярів.

Нагадаємо, у Чернігівській області встановили меморіальну дошку на честь керівника осередку ОУН, який діяв на території Борзнянського району.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.