Посольство Ізраїлю не вважає за потрібне відповідати В’ятровичу на тези про Бандеру

Посольство Ізраїлю в Україні не вважає за потрібне відповідати на заклик Голови Українського Інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича щодо обґрунтування фактами попередньої тези посла Ізраїлю Джоена Ліона про "безпосередню участь у жахливих антисемітських злочинах" Степана Бандери.

Про це у відповідь на запит УНН повідомили в посольстві.

 

"Посольство Ізраїлю в Україні не вважає за потрібне долучати щось до попередньої заяви та до листа, що був надісланий до Львівської обласної ради", - заявили в дип.установі, відповідаючи на запитання про те, чи планує посольство відповідати на тези Голови Українського інституту нацпам'яті або у будь-який інший спосіб реагувати на рішення Львівської обласної ради.

Нагадуємо, 11 грудня Львівська обласна рада прийняла рішення проголосити 2019-й роком Степана Бандери.

У відповідь на це посол Ізраїлю в Україні Джоен Ліон заявив, що шокований рішенням Львівської обласної ради оголосити 2019 рік – роком Степана Бандери.

"Я не можу зрозуміти, як прославляння тих, хто безпосередньо брав участь у жахливих антисемітських злочинах, допомагає боротися з антисемітизмом та ксенофобією", - заявив посол.

В свою чергу, Голова УІНП Володимир В'ятрович висловив думку про те, що теза посла Ізраїля про "безпосередню участь у жахливих антисемітських злочинах" Степана Бандери вимагає обґрунтування.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.