Архів Штазі: понад 42 тисячі запитів на перегляд за 2018 рік

Інтерес німців до архівів Штазі не знижується від часів падіння Берлінського муру. Загалом архіваріуси отримали вже понад 3 мільйони запитів на доступ до документів.

Про це йдеться у матеріалі "OBOZREVATEL" із посиланням на "Deutsche Welle".

 Центральний архів Штазі в Берліні

Працівники архіву міністерства державної безпеки НДР – Штазі – майже через 30 років після падіння Берлінського муру, отримують десятки тисяч запитів на перегляд документів колишнього відомства. Цьогоріч, станом на кінець листопада, архіваріуси отримали 42 700 заяв, повідомив у неділю, 23 грудня, представник архіву Роланд Ян (Roland Jahn).

Минулого року кількість запитів від громадян сягнула 49 тисяч. Як повідомили в архіві, у грудні кількість запитів зазвичай незначна, тому загальна кількість вже зафіксованих прохань про перегляд документів Штазі у 2018 році не має сильно зрости.

Хоча кількість запитів на перегляд архівних документів колишнього міністерства держбезпеки НДР щорік знижується, інтерес до архіву Штазі значно вищий за прогнозований у 1990-х роках. Так, за весь час існування архіву, громадяни подали 3,2 мільйона запитів на доступ до документів.

Нагадуємо, що латвійський Сейм на початку жовтня ухвалив дозвіл на оприлюднення архівних документів радянського Комітету держбезпеки (КГБ). Першою опублікували картотеку агентури. Для цього співробітники Центру документування наслідків тоталітаризму відсканували 10 612 карток і відсортували їх за алфавітом.

Читайте також:

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.