Франція передала в Україну копію витягів з Бертинських хронік

Бертинські хроніки зберігаються в бібліотеці міста Сент-Омер та вважаються найдавнішою згадкою про Русь-Україну.

Про це повідомив Посол України у Франціїї Олег Шамшур на офіційній сторінці у Twitter – передає "День".

 Фото: wikipedia.org

"В Україну передано копії витягів з Бертинських хронік (Les Annales Bertiniani), які зберігаються в бібліотеці м.Сент-Омер та вважаються найдавнішою згадкою про Русь-Україну. Бажаю авторам проекту з дослідження витоків і становлення української державності успіху в його реалізації", - йдеться у повідомленні.

Бертинські хроніки (лат. Annales Bertiniani) — пам'ятка середньовіччя, написана у Франкській імперії у 830 — 882 роках. Назва умовна, за місцем знахідки основного рукопису — в абатстві святого Бертіна. Нині це руїни в межах міста Сент-Омер (Па-де-Кале) на півночі Франції.

Складав хроніки (в тій частині, де йдеться про Русь) Пруденцій Труаський, двірський капелан Людовіка I (814 — 840) за часів правління західнофранкського короля Карла Лисого (840 — 877).

"У 839 році до імператора Людовіка I (814 — 840) прибуло посольство візантійського імператора Теофіла (829 — 842), який "прислав також... деяких людей, які стверджували, що вони і народ їх називаються рос (Rhos); їхній король (лат. rex) має титул хакана (лат. chacanus) і послав до нього (Теофіла), як вони стверджували, заради дружби...", - повідомляється у хроніках.

Теофіл просив, щоби милістю імператора і з його допомогою вони могли через його імперію безпечно повернутися на батьківщину, бо шлях, яким прибули до Константинополя, лежить землями варварськими, які населяють дикі, люті народи, і імператор не бажав, щоб вони повертались ним і наражалися на небезпеку.

Ретельно з'ясувавши мету їхнього прибуття, імператор дізнався, що вони походять із народу шведів (Sueones), і, вважаючи їх радше розвідниками, а не послами дружби, вирішив затримати їх доти, доки вдасться достеменно дізнатися, з'явились вони зі щирими намірами чи ні.

Про це він вважав за потрібне "повідомити Теофілові, а також про те, що з любові до нього прийняв їх ласкаво і що, якщо вони виявляться гідними довіри, він відпустить їх, надав можливість безпечного повернення на батьківщину і допомогу; якщо ж ні, то з нашими послами відправить їх перед його (Теофіла) очі, аби той сам вирішив, як з ними вчинити". (Ann. Bert., a. 839, р. 30 — 31).

Читайте також:

У Франції зняли відео про життєвий шлях князівни Анни Київської

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.