Село на Львівщині відмовилося від меморіальної дошки на честь стрільців УГА

У Грядівській сільській раді Жовківського району Львівської області не захотіли встановлювати меморіальну таблицю для вшанування пам’яті воїнів Української Галицької Армії.

Про це повідомляє "Форпост" із посиланням на газету "Прикордоння".

Такі меморіальні таблиці були встановлені на початку листопада на території 20 сільських рад з метою вшанувати пам’ять борців, які боролись за волю і належність України з нагоди 100-річчя проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.

 Такий вигляд мають меморіальні дошки стрільцям УГА
Однак, незважаючи на те, що меморіальна таблиця була виготовлена, у Гряді не захотіли її встановлювати.

"Ми порушили це питання перед депутатами. Ті сказали дослухатись до людей. Представники церковного комітету заявили, що її [таблиці, – ІП] нам непотрібно", – пояснив голова Грядівської сільської ради Михайло Василина. – "У ті роки у нашому селі загинуло кілька воїнів, але тут вони не були похованими. Крім того, у нас є одна символічна могила, але поховання там немає".

За словами сільського голови, у розпорядженні громади та сільської ради немає інформації про те, чи є на її території поховання вояків УГА, січових стрільців чи інших борців за волю України того періоду. Тому встановлювати меморіальну таблицю у Гряді не будуть.

"Громада свою думку сказала. Я проти неї не піду. Крім того, не маємо де її [таблицю, – ІП] вчепити", – додав Василина.

Як повідомлялося, одну із київських будівель прикрасив мурал, присвячений учасникам бою військ Української Народної Республіки проти більшовиків на станції Крути в 1918 році.

Настільну стратегічну гру "Галичина 1918—1919", яку створили до 100-річчя утворення ЗУНР,  можна замовити.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.