АНОНС: У Музеї Івана Гончара відкриється перша в Україні виставка "борисівських" ікон

21 грудня в Музеї Івана Гончара відкриється виставка "Борисівська ікона. Українська ікона слободи Борисівка кін. ХІХ – поч. ХХ ст.".

Про це "Історичній правді" повідомлили в Музеї Івана Гончара.

Автором ідеї та куратором виставки є ієродиякон Януарій (внук фундатора музею – Івана Гончара). Саме він придбав і передав до Музею Івана Гончара 250 ікон. Музейні працівники очистили ікони від бруду і пилу, і відтепер є змога побачити на виставці їхню неповторну красу.

 

У пошуках зразків "борисівських" ікон ієродиякон Януарій за чотири роки обстежив 100 сіл. Він мандрував містами і селами Чернігівщини, Київщини, Одещини, Черкащини.

Слобода Борисівка (нині територія РФ, Бєлгородська область) – в минулому український іконописний центр, що був розташований на історичних землях Слобожанщини.

Борисівський іконописний промисел був унікальним явищем не лише щодо випуску масової продукції (307 тис. ікон на рік), а й в оригінальності техніки іконопису, декору, іконографічному потрактуванні. Борисівська ікона пізнавана і неповторна.

 

У наші дні російські дослідники презентують борисівську іконописну традицію як явище російської культури, проте це не відповідає дійсності, адже етнічний склад слободи і первісна територіальна приналежність (Охтирський полк, потім Харківське намісництво) дозволяє впевнено віднести борисівську ікону до художнього явища української культури.

На презентації виставки прозвучать псалми та колядки у виконанні фольклорних гуртів.

21 грудня, п'ятниця, 18.00

Місце: Музеї Івана Гончара (вул. Лаврська, 19).

Вхід на відкриття виставки вільний.

Виставка діятиме до 25 лютого 2019 року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.