На Шевченківську премію знову висунули псевдонауковця

Ведучий програми "Цивілізація Incognita" Валерій Бебик стверджує, що на території України відбувалося формування європейської цивілізації. Він претендує на Шевченківську премію в номінації "Кіномистецтво".

Як повідомляє видання "Гордон" із посиланням на сайт премії, Бебик претендує на премію в номінації "Кіномистецтво" і 16 листопада потрапив до другого туру конкурсу. На державну премію також претендують режисери Роман Бондарчук, Тарас Томенко і Дмитро Ломачук.

 Фото: Цивілізація Incognita. UA 

На здобуття нагороди Бебика висунула київська організація Національної спілки журналістів України за цикл документальних фільмів "Томос для України".

"Вказані фільми є науково-документальним витвором кіномистецтва, котрий доводить, що організоване християнство, яке виникло на базі солярного культу бога сонця Кола, в Україні було розповсюджене ще в перші століття н.е.", – ідеться на сайті премії.

Доктор політичних наук, професор Бебик просуває теорії про те, що українська цивілізація сформувала європейську цивілізацію в 6–8 тис. до Р.Х., а також про те, що Ісус Христос був жерцем храму бога Птаха при царі Менесі. Він також стверджував, що практично всі давньогрецькі боги походять з українського Причорномор'я і мають трипільське та скіфське походження.

В інтерв'ю порталу "Аратта" у 2014 році він заявив, що "українці – перші, хто вступив у контакт із богом, створив писемність і зародки сучасної людської цивілізації".

Бебик був членом громадської гуманітарної ради за екс-президента Віктора Януковича, з 2015-го до 2017 року очолював громадську раду при Міністерстві інформаційної політики.

У 2012 році журнал "Археологія" у відкритому листі до мас-медіа заявив, що теорії Бебика наукова спільнота вважає профанацією і лженаукою.

"Фантастичні оповідки Бебика – по суті, профанація науки, вони дискредитують... усю країну", – ідеться в повідомленні.

У 2014 році Спілка археологів України у зв'язку з черговим висуненням Бебика на Шевченківську премію закликала членів парламентського комітету з культури, Держкомтелерадіо та громадськість не транслювати його псевдонаукових теорій. Звернення підписало 66 українських археологів, зокрема чотири членкори Національної академії наук України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.