У Вінниці відкрилася експозиція врятованих і знищених артефактів. ФОТО

Щоб привернути увагу до проблеми пограбування пам’яток археології, Вінницький обласний краєзнавчий музей представив виставку «Викрадачі минулого. Врятовані і знищені пам’ятки археології».

Про це пише Олеся Шуткевич для видання "День".

 Фото: Олеся Шуткевич

Вона складається з унікальних старовинних речей, які назавжди "замовкли" для науковців, оскільки з різних причин були вирвані з історичного контексту. На противагу "німим" артефактам музейники розмістили найяскравіші відкриття професійних археологів, чиї дослідження дозволили отримали максимум інформації про побут чи духовний світ тих, хто жив на цій землі до нас.

 Фото: Олеся Шуткевич

"Пограбування пам’яток археології в Україні набуло масштабів гуманітарної катастрофи. І це ще один фронт, про який ми не мусить забувати, інакше втратимо свою культурну спадщину назавжди, – зауважує завідуюча сектором археології Вінницького обласного краєзнавчого музею Ольга Грабовська.

– Ні для кого не секрет, що те явище, яке в нас звикли називати "чорною археологією", але яке, звичайно, не має до науки археології жодного стосунку, бо це грабіжництво, мародерство і тому подібне, – набуло в Україні катастрофічних масштабів. Воно тісно пов’язане з питаннями нелегального обігу культурних цінностей, їх вивезенням за кордон.

Все це, звичайно, дуже псує авторитет України на міжнародній арені. Тому важливим залишається питання просвітництва, пояснення того, що при грабунку пам’яток інформація втрачається і втрачається назавжди".

 Фото: Олеся Шуткевич

Виставка побудована у хронологічному порядку, але за принципом контрасту: поруч представлені артефакти однієї епохи, але один із ним містить вичерпну інформацію, а інших навіки залишився "мовчазним".

Цікавою є центральна композиція. З одного боку це чорна дошка з розміщеними у підніжжі людськими кістками, як наслідок пограбування кургану.

Натомість з іншого боку можна побачити антропоморфну стелу і кістяки, за якими археологи відкрили величезний пласт інформації про духовний світ племен доби бронзи, включаючи реконструкцію зовнішнього вигляду тих, хто був похований. Ці археологічні розкопки проводилися на території Ямпільського району у 2014 році українсько-польською експедицією.

 Фото: Олеся Шуткевич

"Ми представляємо пам’ятки знищені і пам’ятки, які були врятовані завдяки проведенню досліджень, – від трипільської культури і до давньоруського часу, – продовжує Ольга Грабовська.

– Розпочинається експозиція з поселення трипільської культури Білий Камінь, яке почали досліджувати ще у 1928 році. Воно простягається на території трьох районів. Але коли ми приїхали туди кілька років тому, то ми побачили величезні ями і купи битої кераміки.

Грабіжники шукали певні речі, очевидно на замовлення, все інше їх не цікавило. Вони знищили трипільські житла, а з ними й інформацію про них… Сьогодні знищення нашого минулого введено в ранг дозвілля. Можете знайти в Інтернеті тури для скарбошукачів. Ніхто не замислюється, що це насправді кримінальний злочин, злочин проти тих, хто буде після нас".

 Фото: Олеся Шуткевич

Експозиція "Викрадачі минулого" показує, як багато можуть розповісти старовинні речі і як легко можна втратити своє минуле, знищивши сліди давніх культур. Працюватиме виставка-контраст до 10 лютого 2019 року.

Нагадуємо, що під Каїром знайшли вісім саркофагів із муміями.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.