Спецпроект

АНОНС: Лекція "Голодомор у розсекречених документах комуністичних спецслужб" у Києві

Що зберігали документи комуністичних спецслужб про події Голодомору 1932—1933 роках в Україні? Якою була інформація чекістів про політичні настрої в українському селі кінця 1920-х — початку 1930-х роках? Як чинили спротив українці проти насильницької колективізації? Усі ці питання, факти, матеріали й фотографії охоплює лекція "Голодомор у розсекречених документах комуністичних спецслужб" Олександра Іщука

Матеріали про селянські протиколгоспні та антибільшовицькі повстання в кінці 1920-х — на початку 1930-х років, чекістські звіти, статистика та інші службові матеріали періоду 1928—1933 років проведення політичних репресій (арештів, депортацій і т.п.) проти селян, в першу чергу — заможних (т. зв. "куркулів" та середняків).

 

Матеріали з архівних кримінальних справ на людей, які були заарештовані за збереження та поширення правдивої інформації про події Голодомору 1932—1933 роках. Фотографії австрійського інженера Вінербергера та фотографа з Батурина Миколи Боканя, де відображено події під час Голодомору 1932—1933 років. 

Усі ці питання, факти, матеріали, фотографії охоплює лекція "Голодомор в розсекречених документах комуністичних спецслужб" Олександра Іщука, кандидата історичних наук, завідувача відділу історії України ХХ століття Національного музею історії України.

Олександр Іщук у 2007—2010 роках брав участь у опрацюванні, розсекреченні та публікації архівних документів комуністичних спецслужб про події Голодомору 1932—1933 років в Україні. 

Був задіяний у підготовці збірників документів "Розсекречена пам'ять. Голодомор 1932—1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД" (Київ, 2007), "Дзеркало душі народної: Спогади та враження відвідувачів виставки про Голодомор 1932—1933 років в Україні "Розсекречена пам'ять" (Київ, 2008), "Павлоградське повстання 1930 р." (Київ, 2009). 

Брав участь в забезпеченні проведення документальної виставки "Розсекречена пам'ять" про події Голодомору 1932—1933 років в обласних центрах України.

1 грудня, субота, 14.00

Місце: Козацький дім, Київ (пров. Т.Шевченка, 5).

Організатор: просвітницька кампанія "Пам'ять нації".

Вхід вільний за умови реєстрації: https://goo.gl/UeFcvL 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.