Сейм Литви визнав командувача партизанів Раманаускаса-Ванагаса главою країни

Страченого у СРСР у 1957 році командира литовських партизан Адольфаса Раманаускаса-Ванагаса визнано в Литві фактичним керівником Литовської держави, яка боролася з радянською владою.

Відповідне рішення сейм Литви ухвалив 20 листопада, повідомляє Delfi.

 Адольфас Раманаускас-Ванагас

Фото: Genocido aukų muziejaus nuotr

За таку резолюцію проголосував 91 депутат, семеро утрималися, проти не голосував ніхто.

В ухваленому сеймом документі констатують, що перший заступник голови президії Руху боротьби за свободу Литви Раманаускас-Ванагас після вбивства Йонаса Жямайтіса-Вітаутаса 26 листопада 1954 року до своєї смерті 29 листопада 1957 року "був найбільш високопоставленою на той момент посадовою особою Литовської держави поміж тих, хто залишився серед живих, і керівником Литовської держави, яка боролася з окупацією".

Адольфас Раманаускас-Ванагас після Другої світової війни очолював партизан Дзукії (історичного регіону на півдні та південному сході Литви). У 1949 році він разом з іншими партизанськими командирами підписав декларацію Руху боротьби за свободу Литви. Того самого року литовські партизани призначили його заступником голови президії руху і головнокомандувачем збройних сил Литви.

Головою президії Руху боротьби за свободу Литви на той час був Йонас Жямайтіс-Вітаутас, проте в листопаді 1954-го його вбили в Бутирській в'язниці Москви.

Із 1952 року Адольфас Раманаускас-Ванагас переховувався від радянської влади, але в 1956-му його було заарештовано. Після жорстоких тортур у 1957 році його стратили.

У жовтні 2018 року останки Раманаускаса-Ванагаса було перепоховано на Антакальнісському кладовищі у Вільнюсі (останки цього року було виявлено на Сирітському кладовищі).

Читайте також:

Литовські партизани з околиць міста Паневежис. 1945–1953

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.