Спецпроект

До 85-х роковин Голодомору по всьому світу запалали свічки пам’яті

24 листопада 2018 року у Києві завершилася масштабна Міжнародна акція «Запали свічку пам'яті». Метою акції було об’єднання українців усього світу та іноземних громадян задля пам’яті про один із найбільших злочинів в історії людства ХХ століття – Голодомор 1932-1933 років.

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

 

Акція "Запали свічку пам’яті", стартувала 1 вересня у столиці України та протягом 85-ти днів відбулася у 85-ти куточках світу. Зокрема: в Канаді, США, Туреччині, Японії, Італії, Угорщині, Китаї, Чехії, Австралії, Швейцарії, Ватикані, Іспанії, Португалії, Таджикистані, Нігерії, Марокко, Словаччині, Фінляндії, Румунії, Новій Зеландії, Великобританії, Парагваї, Німеччині, Мозамбіку, Білорусі, Казахстані, Молдові, Литві, Естонії, Латвії, Вірменії, Грузії, Болгарії, Іраку та ін.

 

Меморіальні заходи проходили в приміщеннях українських посольств та консульств, у знакових місцях, пов’язаних з Україною. Учасники запалювали символічну свічу пам’яті та щодня зачитували імена дітей, які у 1933-му не сіли за шкільні парти.

 

Перебіг акції висвітлювався на веб-сторінці "85-ті роковини Голодомору", розробленій Українським інститутом національної пам’яті.

Тут на інтерактивній мапі світу помарковані свічками-позначками міста, де відбулися міжнародні вшанування пам’яті жертв Великого голоду.

 

Міжнародну акцію ініціював Світовий Конґрес Українців. Її підтримали Міністерство закордонних справ України, Український інститут національної пам’яті та Національний музей "Меморіал жертв Голодомору".

Нагадуємо, що Президент Словаччини засудив спроби виправдання Голодомору.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".