В Китаї знайшли мініатюрну теракотову армію

Вона складається з фігурок піхотинців, кінних солдатів, колісниць і сторожових веж, які висотою не перевищують півтора метра.

Як повідомляє Громадське, археологи припускають, що армію зробили для принца Лю Хуна, сина одного з імператорів династії Хань, який помер в 110 році до Р.Х.

 Фото: CHINESE CULTURAL RELICS

Поруч зі стародавньою столицею династії Ци — містом Лінцзи на сході Китаю, археологи виявили кар’єр, в якому знаходилася мініатюрна теракотова армія, ймовірно, створена понад 2100 років тому.

Дослідники нарахували більше ніж 300 фігурок піхотинців від 21 до 31 сантиметри заввишки. Також в ямі були статуетки кінних воїнів, колісниць і навіть моделі сторожових веж, висотою близько 140 сантиметрів. В південному куті збереглася теракотова модель павільйону з фігурками музикантів в ньому.

Археологи припустили, що армія могла "захищати" в потойбічному світі когось із представників еліти: правителя, чиновника високого рангу або принца.

Оскільки в місті Лінцзи знаходилася резиденція принца Лю Хуна, вчені припустили, що, ймовірно, армію створили аби супроводжувати в інший світ саме його.

На думку дослідників, поруч з кар’єром мала знаходитися могила принца або іншого представника еліти, для якого створювали теракотову армію, але її імовірно знищили.

Водночас літні місцеві жителі повідомляли, що поруч з кар’єром, ще в середині XX століття знаходився курган висотою близько чотирьох метрів. Але в 1960-1970-і роки під час будівництва залізниці його зрівняли з землею. Повідомлення місцевих жителів підтверджує також аерофотографування 1938 року, яке проводилося під час війни Китаю і Японії.

Довідково. Вперше теракотову армію створили для гробниці першого імператора династії Цинь, Цинь Шихуанді, який об’єднав під своєю владою сім держав Внутрішнього Китаю і добудував Велику стіну.

 Фото: JMHULLOT/WIKIMEDIA COMMONS

У неї входило щонайменше вісім тисяч статуй піших воїнів в людський зріст в повному озброєнні, коні, вершники та бойові колісниці. За свідченням історика Сими Цяня (145-90 роки до нашої ери), будівництво гробниці імператора тривало понад 30 років і в ньому було залучити понад 700 тисяч робітників.

Читайте також:

У Помпеях знайшли еротичну фреску з ілюстрацією античного міфу. ФОТО

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.