Спецпроект

МЗС РФ: Не Голодомор, а голод. Не геноцид, а спільна трагедія

Міністерство закордонних справ Російської Федерації в офіційній заяві заперечило, що Голодомор 1932—1933 років був геноцидом української нації.

Російське МЗС назвало Голодомор "голодом" і "спільною трагедією" народів "молодої держави", ідеться в заяві на сторінці відомства у "Фейсбуці".

"У 30-ті рр. ХХ століття в Радянському Союзі вибухнув неймовірно сильний голод, який зачепив багато народів, які проживали на території молодої держави. Він став спільною трагедією росіян, українців, казахів та інших народів країни та найбільшою гуманітарною катастрофою на території СРСР", — говорять російські дипломати.

На думку російської влади, спроби зобразити події 1932—1933 років як геноцид українського народу "не мають нічого спільного ні з відновленням справедливості, ні з історичними фактами, вони мають політизований та антинауковий характер".

Нагадаємо, в Україні Голодомор 1932—1933 років визнано геноцидом українців 2006 року. У світі його визнали геноцидом 16 держав. Окрім того, на регіональному рівні Голодомор визнали окремі адміністративні одиниці Бразилії, Аргентини, Іспанії, Італії та Великої Британії.

4 жовтня 2018 року як геноцид українського народу Голодомор визнав Сенат США.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.