Спецпроект

У Києві триває міжнародний форум до роковин Голодомору. ТРАНСЛЯЦІЯ

22 листопада 2018 року в Українському домі розпочав роботу масштабний Міжнародний форум "Україна пам’ятає, світ визнає" до 85-тих роковин Голодомору 1932—1933 років в Україні.

Про це інформує Український інститут національної пам'яті.


Участь у відкритті заходу взяли: Перший віце-прем‘єр-міністр України Степан Кубів, Віце-прем‘єр-міністр України В’ячеслав Кириленко, міністр культури України Євген Нищук, поет, видавець, лауреат Шевченківської премії Іван Малкович; Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

У своїй промові Перший віце-прем‘єр-міністр України Степан Кубів наголосив: "Нелюдський злочин Голодомору має бути відкритий та визнаний геноцидом, всупереч спробам Москви приховати його чи заперечити, щоб ніколи і ніде не повторився цей страшний злочин проти людини і людяності".

"Ми хочемо, щоб міжнародне співтовариство знало, що Україна, попри всі трагедії, стає сильнішою. Нині вона стримує збройну агресію зі Сходу і саме цим ми захищаємо весь західний світ від путінської навали", — закцентував Віце-прем‘єр-міністр України В’ячеслав Кириленко.

 В’ячеслав Кириленко

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович вказав: "Сьогодні з упевненістю можемо сказати, що українці знають про Голодомор. Як показує соціологія, близько 80% українців визнають його геноцидом. Це результат тих, хто досліджував цю тему, збирав документи та свідчення, відтворював хід подій, обґрунтовував продуманість цього злочину, показував його масштаби. Це результат роботи тих, хто відкривав правду через книги, виставки, музеї, це результат роботи тих, хто ухвалював юридичні рішення в суді, тих, хто готував і ухвалював політичні оцінки Голодомору в законі, це спільні зусилля істориків, популяризаторів, громадськості і політиків. Тепер ми усі разом маємо об’єднати наші зусилля для того, щоб про Голодомор знав світ, щоб світ визнав його геноцидом".

 Володимир В’ятрович

Метою триденного Форуму є:

- об’єднання зусиль міжнародної спільноти у визнанні Голодомору актом геноциду; звернення до світового співтовариства щодо засудження цього злочину більшовицького тоталітарного режиму, щоб запобігти повторенню подібних злочинів у майбутньому;

- інформування міжнародної спільноти про Голодомор 1932-1933 років в Україні;

- осмислення наслідків геноциду для України і світу;

- обговорення шляхів збереження історичної та родинної пам’яті нащадками жертв Голодомору та фактів і обставин злочинів.

 



У програмі передбачено: науковий симпозіум в Українському домі (доповідачами зголосилися 20 іноземних та 32 українських дослідників теми), мистецька акція-реквієм у Національній опері України, меморіальне засідання Верховної Ради, засідання Міжнародного форуму за участі Президента України та глав іноземних держав.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.