АНОНС: У НМІУ відбудеться лекція: "Білогвардійці та українське питання"

Гетьман Скоропадський не тільки шукав порозуміння із лідерами російської Добровольчої армії, але й створив «свою» білогвардійську армію – «Южную». А сто років тому – 14 листопада 1918 року – гетьман проголосив федерацію із небільшовицькою Росією.

Як повідомляє "LIKБЕЗ. Історичний фронт" про це йтиметься на лекції.

 

Хоча українська державність суперечила засадничим гаслам російських білогвардійців, проте спільний ворог змушував українських самостійників і борців за "єдину і неділиму" Росію до пошуків компромісу. У підсумку, наприкінці 1920 року із ворогів вони, фактично, перетворилися на союзників.

Як змінювалося розуміння українського питання у білогвардійських очільників, які були українські формування у складі білогвардійських армій – про це та інше розкаже Дмитро Шурхало, ведучий передачі "Історична свобода", автор книжок "Українська якбитологія" та "Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники".

Захід відбудеться в рамках проекту "LIKБЕЗ. Уроки історії".

Час: 3 листопада, субота, 14.00

Місце: Національний музей історії України. вул. Володимирська, 2, м. Київ

Вхід за музейним квитком вартістю 10 грн.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.