Палеонтологи виявили останки найменшої людиноподібної мавпи. ФОТО

Палеонтологи з Єльського університету та Університету штату Нью-Йорк виявили в Кенії останки, які належали найменшій людиноподібній мавпі в історії.

Як повідомляє "Дзеркало тижня" з посиланням на N+1, представники виду Simiolus minutus мешкали на Землі 12,3-12,56 мільйони років тому, а вага їхнього тіла досягала 3,5 кілограмів.

 Розмірами мавпи нагадували домашню кішку

Фото: N+1

Корінні зуби невідомого виду приматів були знайдені ще у 2004 році. Дослідники вивчили скам'янілості і віднесли їх до виду Simiolus, представники якого мешкали в міоцені в Східній Африці.

Вчені припускають, що ці примати були дуже маленькими і розмірами нагадували кішку. Будова зубів мавп свідчить про те, що, принаймні частково, вони харчувалися листям.

Дослідники провели філогенетичний аналіз сучасних і вимерлих вузьконосих мавп, до яких відносяться сімейство мартишкових та людиноподібні мавпи, і припустили, що рід Simiolus і сучасні людиноподібні мавпи — орангутанги, шимпанзе і горили — походять від спільного предка.

Нагадуємо, що у Єгипті археологи знайшли гробницю з муміфікованими кішками і жуками.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.