Антибільшовицьку організацію Запорізької області увічнять інформаційною дошкою

До Дня Соборності України в с. Новотроїцьке Бердянського району Запорізької області встановлять інформаційну дошку на честь єдиної в області антибільшовицької підпільної організації 1920-х років.

Рішення ухвалили під час наради, яка відбулася в селі 25 жовтня, повідомляє Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Запорізької ОДА.

Дошка увічнюватиме пам’ять учасників Української демократичної народної партії, яку в 1925 році заснував голова сільської ради Іван Миронець.

Рішення про вшанування членів Української демократичної народної партії ухвалили під час наради, яка відбулася в с. Новотроїцьке Бердянського району. Фото: Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Запорізької ОДА

Кістяк осередку склали активні учасники Української революції 1917-1921 років та "просвітяни". Вони підтримували тісний зв’язок з міністром юстиції УНР Сергієм Шелухіним, що перебував в еміграції.

Як зазначив заступник директора Департаменту Олександр Зубченко, імена мужніх патріотів владося дізнатися завдяки копіткій роботі запорізького дослідника Юрія Щура з архівами маріупольського ГПУ.

Осердя підпільників нараховувало до 20 осіб. Найбільш активними були Петро Вербецький, Микола та Анна Сушко, Олексій Сірий та Микола Харчук. Нащадки багатьох із них живуть у селі і нині.

Гуртки їхніх однодумців також виникли у селах Нововасилівці та Новоспасівці (нині – Осипенко), Бердянському педагогічному технікумі та на Житомирщині. 

Спільною метою було підняти національно-визвольне повстання, вигнати російських окупантів та відновити Українську Народну Республіку. Для цього члени організації намагалися налагодити випуск листівок, потайки  діставали свинець для набору, папір, фарбу.

На жаль, збутися цим планам не судилося. У 1929 році на слід патріотів вийшли чекісти, 28 підпільників заарештували, а 13 із них – розстріляли. Інших засудили до п’яти років концтаборів. Врятуватися вдалося лише Івану Рогозному та Кошелю, які втекли з-під варти. 

Інформаційну дошку учасники наради вирішили встановити на будинку сільської ради. Усі необхідні організаційно-технічні рішення виконком сільської ради має увалити до 22 січня 2019 року.

Як повідомлялося, вийшов друком перший том наукової праці "Західноукраїнська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.