276 тисяч документів з архіву Теодора Рузвельта виклали онлайн

Бібліотека Конгресу США оприлюднила найбільшу онлайн-колекцію документів президента США Теодора Рузвельта (1858—1919), які відображають його карколомну політичну кар’єру губернатора штату Нью-Йорк, віце-президента й президента, а також діяльність як реформатора, письменника й натураліста.

Колекцію приурочено до 160-ї річниці народження 26-го американського президента, який народився 27 жовтня, повідомляє сайт бібліотеки.

Документи Рузвельта є однією з найбільших колекцій президентів в Бібліотеці Конгресу — 276 тис. документів, що в цифровому форматі дає біля 461 тис. зображень. Вона включає листи, промови, урядові розпорядження, альбоми, щоденники, журнали відвідувань Білого дому та прес-релізи його адміністрації, а також родинні архіви.

 Теодор Рузвельт після того, як залишив Білий дім у 1910 році. Фото: Бібліотека Конгресу США 

Колекція дає змогу поглянути ближче на Рузвельта як на особистість та сильного президента в 1901—1909 роках, який започаткував традицію використання цієї посади як трибуни для впливу на суспільство за допомогою ЗМІ.

Документи також відображаю його перебування на посаді віце-президента перед убивством президента Вільяма Мак-Кінлі, губернатора штату Нью-Йорк, комісара поліції м. Нью-Йорка, офіцера-кавалериста під час Іспансько-американської війни, заснування ним Прогресивної партії та невдале балотування на президента в 1912 році.

 Промова Рузвельта в Коннектикуті піл час балотування на другий термін 1912 року

Архів Рузвельта збергіається в Бібліотеці Конгресу США відтоді, як Рузвельта вперше надіслав туди свої папери на зберігання в 1917 року. Наступні рази його архіви передавали рідні та уповноважений розпорядник.

Велику архівну колекцію про життя й діяльність Рузвельта містить Бібліотека Гарвардського університету. Центр Теодора Рузвельта в Державному університеті Дікінсона, штат Дакота створює цифрову бібліотеку матеріалів Рузвельта у співпраці з Бібліотекою Конгресу та іншими організаціями.

Колекцію можна переглянути за посиланням.

Як повідомлялося, президент Латвії  затвердив закон про публікацію документів КГБ Латвійської РСР.

У вересні в Іспанії було прийняте рішення про відкриття архівів доби Франко

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.