Філліпс vs. Бандера. Як відреагували УІНП, МЗС та дипломати на витівку британця?

У німецькому місті Мюнхені прокремлівський пропагандист Грем Філліпс зірвав прапори з могили лідера ОУН Степана Бандери. Інцидент стався 15 жовтня 2018 року, у 59-ту річницю вбивства Бандери агентом КГБ в Мюнхені.

"Цей випадок не лише закликає нас до реакції на рівні Міністерства закордонних справ України але водночас знову піднімає надзвичайно важливе питання – створення Українського національного пантеону.

Посилення заходів безпеки, яких можна б було вжити на кладовищі Вальдфрідгоф, щодо охорони могили Степана Бандери, – це лише часткове вирішення проблеми чи навіть більше – відтермінування нового акту вандалізму, які щоразу заохочуються Москвою і її прихильниками", - коментує співробітник Українського інституту національної пам’яті  Павло Подобєд.

  Фото: Українська правда

Співробітники Інституту переконані, що системним вирішенням проблеми щодо опіки над похованнями видатних українців стало б перенесення їх в середмістя Києва – до Меморіалу українських героїв – Українського національного пантеону, створення якого наразі затримується через брак політичної волі.

"Національний пантеон — це місце, де будуть справжні та символічні поховання найвизначніших діячів української історії. Це дуже важливо для нас усіх — адже тільки там, де пам'ятають загиблих, є ті, хто захищає живих", — пояснює голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Пантеон мусив би постати як нове місце пам'яті, до якого приходили б не лише перші особи держави, у визначні державні свята, але й представники іноземних делегацій що відвідують Україну, які б схиляли свої голови перед тими, хто боровся за незалежність України.

Тут можна було б урочисто перепоховати Симона Петлюру, Павла Скоропадського, Степана Бандеру і цілу низку інших визначних українців, які наразі поховані за межами України.

Водночас, Міністр закордонних справ Павло Клімкін вважає, що правову оцінку діям прокремлівського ідеолога Грема Філліпса, який сплюндрував могилу Степана Бандери, дасть Німецька прокуратура.

Про це Клімкін написав 16 жовтня у Twitter.

Акт вандалізму британця засудило також і Генеральне консульство України у Мюнхені.

Нагадуємо, що 15 жовтня проросійський пропагандист вчинив наругу над могилою Бандери у Мюнхені.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.