Президент Латвії затвердив закон про публікацію документів КГБ

Президент Латвії Раймонд Вейоніс затвердив закон про публікацію документів КГБ Латвійської РСР.

Про це повідомляє "Європейська правда" із посиланням на агентство ЛЕТА.

 Фото: Business FM Санкт-Петербург

Вейоніс зазначив, що до сторіччя латвійської держави в цьому питанні треба поставити крапку. При цьому він підкреслює, що опублікована цього року інформація буде неповною, і оприлюднені імена самі по собі нічого не скажуть про скоєне конкретною людиною.

"Перш ніж поспішати з висновками, важливо дочекатися і ознайомитися з додатковою інформацією. Поспішно роблячи висновки, ми ризикуємо створити помилкове розуміння історії", - сказав президент.

4 жовтня Сейм Латвії в остаточному читанні ухвалив законопроект про публікацію документів Комітету держбезпеки (КГБ) в інтернеті до 31 грудня 2018 року.

Планується опублікувати журнали реєстрації особистих і робочих справ агентів КГБ, виключених з органів агентів і резидентів і матеріали невдалого вербування, а також оперативні справи КГБ та інші документи КГБ і його попередників.

З 1 травня 2019 року планується публікація та інших документів КГБ.

Нагадуємо, що у вересні в Іспанії було прийняте рішення про відкриття архівів доби Франко.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.