Як підкуповували германські племена. Археологи знайшли «хабар» Стародавнього Риму?

Археологи знайшли в похованні на південному заході Нідерландів бронзову чашу для вмивання, ймовірно, зроблену в III-IV століттях після Р.Х.

Як повідомляє видання Хвиля із посиланням на сайт DutchNews.nl, ймовірно, римляни привезли її, як дипломатичний подарунок або хабар вождю одного з германських племен.

Фото: Provincie Zuid-Holland

 

Південна частина сучасних Нідерландів понад 450 років була римською провінцією. Її завоював Юлій Цезар під час галльських воєн. Кордон між римською провінцією Нижня Германія і територіями германських племен проходив по річці Рейн.

Римляни підтримували з германськими племенами мир, окремі вожді визнавали Римську імперію сюзереном, але завоювати землі на північ від Рейну римлянам не вдавалося.

Нещодавно археологи знайшли в місті Рейнсбург в провінції Південна Голландія поховання, ймовірно, IV століття з кремованими останками трьох людей – двох чоловіків і жінки.

У римський час ця територія входила до складу провінції Нижня Германія. У похованні були виявлені розплавлені фрагменти скла і бронзи та два гребінці з оленячих рогів.

Найцікавішими виявилися фрагменти бронзової чаші для вмивання, прикрашеної головою орла. На думку археологів, вона була виготовлена приблизно за 50 років до моменту поховання.

"Вона була зроблена не тут, а в спеціалізованій майстерні в іншій частині Римської імперії – пояснює археолог Рене Проос. – Подібні майстерні в епоху Пізньої Римської імперії знаходилися на території сучасної Італії, наприклад, в Капуї".

Власником чаші міг бути високопоставлений римський воєначальник, який командував військами в Нижній Германії. Однак кремовані останки, найімовірніше, належали не римляни, які не спалювали мертвих, а місцевим жителям. Про це ж свідчать також і знайдені гребінці з оленячих рогів. Подібні артефакти в IV столітті робили північні германські племена.

Відреставрована та відновлена з фрагментів чаша має діаметр близько 40 сантиметрів. Судячи з відсутності слідів зносу, використовували її мало.

Ймовірно, чаша була зроблена на замовлення римського воєначальника, її використовували для миття рук на важливих прийомах. Археологи припускають, що римляни привезли артефакт на північ в якості дипломатичного подарунка або хабара комусь із германських вождів.

Читайте також:

Жезл "ямника". Археологи знайшли цікаве поховання. ФОТО

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.