У Києві діє виставка «Візуальні історії з історії»

«Візуальні історії з історії» – це спроба розповісти про важливі миті життя України та суспільства за допомогою артефактів зі збірки Музею Івана Гончара.

Про це йдеться на сторінці Музею.

 

Мікроісторії про окремі експонати – картини, скульптури, фотографії, які свого часу були врятовані від ідеологічного знищення чи людського забуття як самим фундатором музею – Іваном Гончаром, так і його спадкоємцями, розгорнулися у виставковому просторі Мистецької галереї.

На виставці представлено близько сотні експонатів. Відвідувачі дізнаються про вцілілого, хоча й "пораненого" під час обшуків "червоними" картини "Козака Мамая", про ікону "Святий Микита" та картину "Ангел зі свічкою", які, за розповідями старожилів Іванові Гончару, написані Тарасом Шевченком.

Вперше експонуються історичні картини художника-живописця Осипа Куриласа (1870-1951), які послугували ілюстраціями до "Історії України-Русі" Миколи Аркаса – "Переслідування православних", "Біля труни Тараса Шевченка" та ін., а також робота маляра-імпресіоніста Тита Романчука (1865-1911) "Зустріч останків Тимоша".

Також представлені зразки живопису фундатора Музею. Унікальні фото, зокрема, оригінали світлин історика, політичного діяча Михайла Грушевського, правозахисниці та громадської діячки Олени Антонів, фото з історії "Просвіти", українських січових стрільців, а також добірка світлин кубанського козацтва, віднайдених на Кубані побратимом Гончара – Ренатом Польовим, – все це та багато іншого знайде своє місце на виставці.

Місце: Музей Івана Гончара, вул. Лаврська, 19

Виставка діятиме до 30 вересня 2018 року.

Відкрито для відвідування: Вівторок – неділя, 10:00 – 17:30

Вартість вхідного квитка – 30 грн

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.