Арехологи Донецького обласного музею знайшли курган із бабою. ФОТО

Співробітники Донецького обласного краєзнавчого музею під час об’їзду ланцюга курганів "Сторожові могили" у Великоновосілківському районі знайшли масивний курган із кам’яною бабою на вершині

На сайті  музею відзначають, що такі кургани є рідкістю в наші дні.

 

ДОВІДКА:

Донецький обласний краєзнавчий музей існує від 1924 року. Станом на 2014 рік фонди музею налічували близько 150 тис. одиниць зберігання, експозиційні площі складали понад 7 тис. кв.м. У музеї працювало біля 160 співробітників. Кількість відвідувачів щороку досягала 200 тисяч за рік.

До складу музею входили: Музей композитора С. Прокоф’єва, Меморіальний музей-садиба театрального діяча В. Немировича-Данченка та педагога і просвітника XIX сторіччя М. Корфа (пам’ятка національного значення), Великоанадольський музей лісу і Музей історії Великої Вітчизняної Війни.

У серпні 2014 року два обстріли зруйнували значну частину лівого крила музею, пошкодили дах та вибили шибки в приміщенні. Майже цілком була знищена зала "Рослинний і тваринний світ Донеччини", зал геології, зали першого (археологія та історія краю до початку ХХ сторіччя) та четвертого поверхів (зал етнографії та сучасної історії).

Через бойові дії в Донецькій області майже всі фонди ДОКМу для Української держави втрачені. На території підконтрольній Україні залишилися три відділи музею: Меморіальний музей-садиба В. І. Немировича-Данченка та М. О. Корфа, Музей С. Прокоф’єва, Великоанадольський музей лісу.

На їх основі в серпні 2016 року було перереєстровано Донецький обласний краєзнавчий музей з адресою в м. Краматорську.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.