У Києві презентували фільм про опір окупаційним силам у Чехословаччині

50 років тому, у 1968 році у Чехословаччину вторглися понад 300 тисяч військових з СРСР та інших держав Варшавського пакту. Радянський Союз таким чином зупинив демократизацію Чехословаччини, яка увійшла в історію як «Празька весна». 17 вересня 2018 року в Києві відбувся прем’єрний показ документального фільму "Vesna68" - про опір, який чинили активісти окупаційним силам.

Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

 

"Напередодні 50-х роковин вторгнення, коли в Чехії комуністичний лідер заявив в інтерв'ю британській газеті про те, що українці були основною частиною армії вторгнення. Також він говорив про те, що члени політбюро на чолі з Брежнєвим були українцями і що Україна несе відповідальність за те, що сталося", - сказала на початку презентації документального фільму директор української служби Радіо Свобода Мар’яна Драч.

 Фото: УІНП

За словами Голови Українського інституту національної пам'яті Володимира В’ятровича такі "звинувачення" в бік України та українців викликають подив, особливо і тому що і самі українці "зазнали окупації починаючи з падіння Української Революції 1917-1921 років".

Фото: УІНП

 

Він також наголосив, що опір, який чинили активісти під час окупації дав в перспективі результат – окупаційна влада зазнала поразки. В цьому Чехословаччині допомогли акції солідарності яких тепер потребує Україна.  

"Відеоряд у фільмі викликає досить близькі аналогії. Ми бачимо людей, які протестують зі своїми прапорами, які кидають пляшки з запалювальною сумішшю, ми бачимо як палають автобуси, автомобілі, закривавлений прапор, молодих хлопців, вбитих і закритих прапорами.

Не важко провести аналогії на події, які п’ять років тому відбувалися в Україні. Дуже важливо щоб ми розуміли близькість і єдність цих подій, тому що зараз Україна так само потребує акцій солідарності, потребує підтримки, яку в 1968 році потребувала Прага, Чехословаччина. В той час здавалося що відбувалися начебто безнадійні процеси, проте вони дали результат. Пізніше імперія зазнала поразки", - поділився своїми враженнями від перегляду фільму Володимир В’ятрович.

"В той час, коли зникла Чехословаччина, бо вона влилася в соціальну демократію, в Чехії включили в соціальну демократію комуністів і вони проіснували до сьогодні. Вони нічого не змінили ні в своїх манерах, ні в своїх звичках пересмикувати правду, коли їм це вигідно.

Їхньою головною ціллю є відбілювання російської імперської політики. Вони здатні розповісти, що Іван Грозний був великим гуманістом свого часу", - пояснив присутній на презентації фільму міжнародний оглядач Російської редакції Радіо Свобода Юхим Фіштейн.

 

Завдяки відкриттю архівів КГБ світ може дізнатися про те, що українці чинили опір під час окупаційних подій 1968 року. Це нова інформація і для самих українців.

За словами Володимира В’ятровича, наразі дослідники вже мають інформацію про десятки українців, які були засуджені через підтримку Празької весни 1968 року, один з яких герой фільму "Vesna68" Зорян Попадюк.

В розсекречених архівах зберігається інформація і про Василя Макуха, який до самоспалення в 1968 році вже був політв'язнем і був засуджений як воїн Української повстанської армії.

Довідково. Документальний фільм "Vesna68" – це унікальна історія двох українців, які опинились по різні боки вторгнення країн Варшавського договору до Чехословаччини 1968 року.

Дисидент, який за свою антирадянську діяльність відбув у тюрмах та засланні 14 років. І колишній радянський танкіст, який брав участь в інтервенції. Уроки історії, висновки та паралелі із сьогоденням через 50 років після "Празької весни".

Нагадуємо, що на Майдані Незалежності в Києві 13 вересня 2018 року відкрилася виставка "За вашу і нашу свободу 1968-2018 рр" яка розповідає про протести проти окупації Чехословаччини в 1968 році як складову боротьби за свободу в комуністичних країнах Європи.

Дивіться також:

1968: Окупація Чехословаччини країнами Варшавського договору. ВІДЕО

Празька весна 1968 року у документах КҐБ

Листи з Праги. 1968 рік у матеріалах КГБ

1969: хокеїсти збірної ЧССР мстяться радянським колегам. ВІДЕО

1968 рік. Вторгнення радянських військ у Чехословаччину. ФОТО

Вацлав Гавел: "Сила безсилих. Як перемогти пост-тоталітарну державу"

Смолоскипи свободи. Самоспалення як форма протесту

Естрада і політика. Дві історії поп-зірок 1968 року. ФОТО

"Сила безсилих". Вацлав Гавел про спротив радянському режиму

Інші матеріали за темою "Чехословаччина"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.